Важка доля українського флоту

Михайло Жирохов
29.12.15
Важка доля українського флоту Флагман українського флоту «Гетьман Сагайдачний», фото © seabreeze.org.ua

Процес формування Військово-Морських Сил України впевнено можна назвати одним з найважчих випробувань країни на шляху формування Збройних Сил. Це пов'язано, насамперед, з особливим ставленням керівництва Російської Федерації до міста Севастополя, як такого, та Чорноморському флоту в цілому.

Після розпаду Союзу здавалося, що все складається непогано. Як згадував колишній начальник військової розвідки України Олександр Скіпальський, «в 1991 році військова контррозвідка і спецназ Чорноморського флоту присягнули на вірність Україні - і вся агентура, кадрове забезпечення, матеріальна база не дісталися Росії. Таким чином, нам вдалося уникнути збройного протистояння в Криму, що стало програшем проімперських сил».

Якщо вірити першому командувачу ВМСУ адміралу Борису Кожину, флот «з кінця грудня 1991 року і першу декаду січня 1992 повністю підкорявся Києву та виконував його розпорядження ... Був період, коли навіть система зв'язку «Вьюга» (управління ядерною зброєю) була заведена на Київ» .

Однак саме в той момент офіційні українські власті здійснили кілька фатальних помилок - насамперед у відносинах з командуючим Чорноморським флотом адміралом Ігорем Касатоновим. Що вкрай негативно позначилося як на формуванні ВМСУ, так і на розділ Чорноморського флоту.

Станом на січень 1992 корабельний склад Чорноморського флоту СРСР складався з 113 бойових кораблів і катерів (з них 14 дизельних підводних човнів, 3 крейсера, 13 фрегатів, 18 тральщиків, 22 десантних кораблів (з них 6 амфібійних), 18 бойових катерів, 28 кораблів спеціального призначення (з них 4 підводних човни, 2 корабля управління, 10 розвідувальних кораблів) і 395 суден забезпечення. Авіація ЧФ мала 163 бойових літака та 85 бойових вертольота.
читати також: Холодна війна за Крим. Як ділили флот у 90-х
Слідом за формальним розпадом СРСР у грудні 1991 року практично відразу моряки українського походження почали стихійно приймати присягу на вірність Україні. Але тільки у квітні 1992 року президент Кравчук підписав указ про створення власних ВМС. Першими українську присягу прийняв особовий склад школи водолазів, 17-ї бригади охорони водного району, 880-го батальйону морської піхоти. Жовтно-блакитний флаг замайорів на СКР-84 та МПК-93 (нині корвет «Ужгород»).

Першу бойову одиницю ВМСУ отримали в результаті відкритого заколоту капітана-українця Сергія Настенко. Піднявши український прапор, він перегнав сторожовий корабель СКР-112 з бази на озері Донузлав в Одесу. Цей випадок в ті дні ледь не спровокував справжній збройний російсько-український конфлікт.

Так, щоб не допустити переходу сторожовика в Одесу, начальник штабу ЧФ слідом за ним відправив десантний корабель на повітряній подушці, капітан якого мав дозвіл на застосування зброї. З повітря курс проходження цього «перехоплювача» координував літак авіації ЧФ Бе-12, що злетів у небо без дозволу зонального центру управління польотами в південній частині України. У той же час на прикриття втікача висунулися два українські прикордонних кораблі, які супроводжували СКР до Одеси.

Цей випадок підштовхнув до активізації переговорного процесу про цивілізований розділ Чорноморського флоту. Так, 11 січня 1992 було підписано спільне «Комюніке про переговори державних делегацій України та Російської Федерації з військово-політичних питань». У ньому, зокрема, зазначалося, що частина дислокованих в Україні сил ЧФ безпосередньо входить до складу Збройних Сил України.

3 серпня 1992 сталася знакова зустріч президентів України і Росії, на якій було підписано «Угоду між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України і Військово-Морського Флоту Росії на базі ЧФ колишнього СРСР». Однак цей документ не забезпечив прозорість процесу і не дав механізмів практичної реалізації підписаних угод. Тому через рік - 17 червень 1993 року - на черговій зустрічі президентів було прийнято рішення поділити кораблі і майно за принципом «50 на 50».

Однак фактично незабаром принцип «порівну» дуже скоро перейшов на рівень «по-братськи». Так, крім 50% корабельного складу РФ отримала ще чимало одиниць в якості «взаєморозрахунку при розділі». Далі тільки цифри. З 525 бойових кораблів, катерів, суден і плавзасобів Україна отримала 137, при цьому жодного ходового корабля 1-го рангу.

У цьому плані показовим є той факт, що українським флагманом став корабель, який у радянські часи входив до складу морських частин прикордонних військ КДБ - фрегат «Гетьман Сагайдачний».

Сам процес поділу Чорноморського флоту протривав до 1997 року, а власне «Договір між Україною та Російською федерацією з ЧФ», який був підписаний 9 червня 1995, був ратифікований обома сторонами лише в 1999 році.

Однак найбільше вражає те, як Україна розпорядилась своєю частиною Чорноморського флоту. Якщо говорити тільки про бойові кораблі, то за 22 роки існування ВМСУ з різних причин були втрачені 15 (!) з 32. Першим під ніж пішов «легендарний» СКР-112, який ї повинен був би стати пам'ятником власного флоту!

Найбільш інтенсивно флот знищувався за часів командування головнокомандувача ВМС України Михайла Єжеля (звільнений в запас у 2003). При ньому Україна втратила фрегати «Миколаїв» (рік побудови - 1979) і «Дніпропетровськ», корвети «Суми» (1973) і «Херсон» (1971), ракетний катер «Цюрюпинск», малий десантний корабель «Краматорськ (1988). ВМС Грузії був подарований ракетний катер «Конотоп».

Починаючи з 2003 року, з бойового складу вивели корвет «Ізмаїл», МДК «Артемівськ» і «Донецьк» (однотипний «Горлівка» продали Греції), ракетний катер «Умань».

Фрегат «Севастополь» продали туркам в якості мішені, а БДК «Рівне» потонув під час шторму в 2007 році. Були, звичайно, і поповнення. Так, в лад були поставлені корвет «Луцьк» та «Тернопіль», корабель управління «Славутич», закладені ще при Радянському Союзі.

Був у України і власний авіаносець - «Варяг», який у 1998 році за 20 млн. доларів продали китайцям нібито під плавуче казино. Нині корабель після добудови та модернізації готується до введення у склад ВМС КНР. І якщо можна повірити військовим та експертам, що корабель такого класу був Україну просто не по кишені, то зрозуміти чому був порізаний на метал прямо на стапелі аналог «Сагайдачного» - «Байда Вишневецький» - неможливо.

Ukrainian Military Pages Корвет «Луцьк», фото © vmsu.info

До «морських» втрат слід віднести також руйнування такого потужного берегового ракетного протикорабельного комплексу як «Сотка» - непробивний підземний бункер з ракетами «Прогрес», здатними потопити корабель будь-якого класу на відстані 400 км - тобто прострілювати всю акваторію Чорного моря!

Загублено було і таке специфічне напрям як застосування бойових дельфінів. Тварини з Державного океанаріуму Міністерства оборони України тільки лікували і розважали публіку.

«Морські котики» ЧФ СРСР з Очакова, які одними з перших в 1992 році присягнули Україні, були поставлені на межу виживання. Військову частину з ідеального для підготовки морських диверсантів місця - штучного острова Первомайський – передислокували на територію вертолітного полку в місті.

Що стосується розвитку організаційної структури Військово-Морських Сил України, то в 1996 році був сформований Західний і Південний морські райони, які в 2004 році були переформовані, відповідно в Західну і Південну військово-морські бази.

У 2001 році було сформовано оперативно-тактичне об'єднання ВМС, а в 2003 році зі складу Сухопутних військ був прийнятий армійський корпус, який був переформований у Командування військ берегової оборони.

Таким чином, можна констатувати, що на момент початку кримської кризи 2014 року, ВМС України мали в бойовому складі: вкрай застарілий підводний човен «Запоріжжя», сторожовий корабель (фрегат) «Гетьман Сагайдачний», 2 малих протичовнових корабля («Луцьк» та «Тернопіль»), сторожовий корабель «Вінниця», МПК «Хмельницький», 2 ракетних катера («Придніпров'я» та «Прилуки»), сторожовий катер, 3 тральщика («Чернігів», «Черкаси» та «Генічеськ»), 2 десантних корабля («Костянтин Ольшанський» та «Кіровоград»). Однак реальний бойовий потенціал ВМС в зіткненні з сучасним флотом був мізерний.

Ukrainian Military Pages Единий підводний човен ВМСУ «Запоріжжя», фото © belveder.name

Морська авіація мала у своєму складі 5 протичовнових літаків-амфібій Бе-12 (ще 3 на зберіганні), 7 транспортних літаків (1 Ан-2, 2 Ан-26, 4 Ан-72), 8 протичовнових вертольотів (5 Ка-27ПЛ, 3 Мі-14ПЛ), 3 багатоцільових вертольота 3 Ка-29 (ще 1 на зберіганні), 2 рятувальних вертольота (1 Ка-27ПС, 1 Мі-14ПС).

Берегові війська включали:

• 1-й окремий батальйон морської піхоти (на озброєнні 40 БТР-80, 8 мінометів 2С12, 8 ПТРК, 8 ПЗРК «Игла»);
• 36-ту окрему бригаду берегової оборони (Перевальне) (39 танків Т-64БВ, 75 БМП-2, по 50 БТР-70 і 50 БТР-80, 12 САУ 2С1, по 18 гармат польової артилерії Д-30 і 2А36, 24 міномета 2С12, 18 РСЗО БМ-21);
• 25-й дивізіон берегової оборони (окремий береговий ракетний дивізіон- прим. редакції) 2 ПУ ПКРК «Рубіж» (по 2 ПКР П-15).

(автор також не вказує інші бойові частини – 406 обаг, 85 обрдн, 501 обмп, 801 озпдсс, 29 мрп, 73 мцСпП - прим. редакції)

В ході подій в Криму в 2014 році з усіх видів Збройних Сил найбільш постраждав флот. У перші дні протистояння українські кораблі, які базувалися в Криму та не покинули півострів і виявилися заблокованими на своїх базах. Також місцевими жителями, «самообороною Криму» та російськими військовослужбовцями були заблоковані всі берегові об'єкти українських ВМС, включаючи штаб і сили берегової оборони.

У Севастополі для блокування українських кораблів використовувалися буксири, які виставлялися за кілька сотень метрів від причалів, що унеможливлювало активне маневрування заблокованих кораблів у вузьких севастопольських бухтах. А щоб заблокувати українські кораблі на озері Донузлав російські військові затопили чотири судна, включаючи списаний протичовновий корабель «Очаків». З моря український флот блокувала група кораблів ЧФ РФ, яку очолював ракетний крейсер «Москва».

Екіпажам заблокованих кораблів і військовим частинам росіяни висунули ультиматум: здатися або перейти на їхній бік. Проте спочатку всі кораблі та військові частини залишалися вірними української присяги. Зате 2 березня перейшов на службу в РФ щойно призначений командувачем ВМСУ контр-адмірал Денис Березовський.

Ніхто з учасників конфлікту не використовував зброю на ураження, однак російські військові неодноразово намагалися захопити українські кораблі і військові об'єкти. При цьому в штурмах брали участь ополченці з кримської самооборони (здебільшого - донські козаки) і проросійські активісти. Так, 2 березня російські військові за підтримки бронетранспортера намагалися захопити склад зброї на території 191-го навчального загону ВМС. Під час атаки українські офіцери стали живим щитом перед технікою і не дали заволодіти зброєю.

Ukrainian Military Pages Російські війська блокують судно «Славутич», фото © kor.ill.in.ua

4 березня відбулася спроба захоплення корабля управління «Славутич»: до нього підійшов буксир з озброєною групою бійців на борту і спробував взяти корабель на абордаж, але екіпаж відбив атаку.

Найбільшим українським досягненням того періоду стала успішна евакуація літаків і вертольотів 10-й морської авіаційної бригади із заблокованого аеродрому Новофедорівка (недалеко від міста Саки). На початку березня тут базувалися 6 літаків (2 Бе-12, 2 Ан-26, Ан-24Т і Ан-2) і 22 вертольоти (Ка-27, Ка-29, Мі-8МТ і Мі-14).

3 березня екіпажам вдалося підняти в повітря і перегнати в Кульбакіно 2 Ан-26, 3 Мі-14 і по одному Бе-12 і Ка-27, а через 4 дні - ще один Ка-27ПС. Тиск на авіаторів посилилося і 9 березня аеродром був захоплений російськими військовими за підтримки пари вертольотів Мі-35М. Після референдуму і приєднання півострова до Росії в результаті міжурядових угод до 14 квітня в Кульбакіно вдалося перегнати своїм ходом другого Бе-12 і перевезти залізницею дві Ка-27.

Ukrainian Military Pages Мі-14 морської авіації України, фото © kor.ill.in.ua

Після офіційного "приєднання" Криму до Росії 18 березня напругу навколо українського флоту різко зросла. На той момент територія півострова повністю контролювалася російською армією, а продуктів харчування і води в заблокованих військових частинах залишалося тільки на 7 - 10 днів. Моральний дух українських військових різко впав.

19 березня члени кримської самооборони зайняли штаб ВМС України. У той же день припинили опір війська берегової оборони.

До 21 березня практичні всі українські кораблі були захоплені або здалися добровільно, в строю залишилося тільки шість кораблів: один у Севастополі (корабель управління «Славутич») і п'ять на озері Донузлав (ВДК «Костянтин Ольшанський», МДК «Кіровоград», корвет «Вінниця », тральщики« Чернігів »та« Черкаси »). У той же день українські кораблі спробували вирватися з Донузлава, але безуспішно.

22 березня російські війська захопили «Вінницю» і «Славутич», а «Чернігів» та «Кіровоград» здалися самі. У ніч на 24 березня озброєні люди без розпізнавальних знаків на формі (так звані «вежливые люди») штурмом захопили військовий місто 1-го українського батальйону морської піхоти у Феодосії, а 80 українських військовослужбовців, які чинили активний опір, взяли в полон (пізніше все вони були відпущені).

Увечері того ж дня був захоплений «Костянтин Ольшанський». Також 24 березня російська війська двічі атакували «Черкаси», однак команда відбила всі спроби штурму. Тільки наступного дня із застосуванням спецназу, вертольотів і швидкісних катерів корабель був захоплений.

Всього в результаті кримських подій український флот позбувся 51 корабля, під українським прапором залишилися тільки 10 кораблів і допоміжних суден, включаючи флагман «Гетьман Сагайдачний». Що стосується особового складу, то приблизно третина залишилася служити Україні, третина перейшла на службу в РФ, а третина звільнилася. Україна втратила ключові військово-морські бази та інфраструктуру для базування флоту.

Спочатку всі кораблі були включені у складі російського флоту, проте пізніше через Білорусь почалися переговори, в результаті яких російська сторона погодилася повернути кораблі. Вже 11 квітня Україна отримала назад ракетний катер «Прилуки» і танкер «Фастів». До 3 червня були повернуті 35 кораблів, після чого РФ припинила цей процес, пояснюючи це активізацією української армії на Донбасі.

У Криму залишається цілий ряд найбільш сучасних кораблів, у той числі «Костянтин Ольшанський», «Тернопіль», «Хмельницький», «Луцьк» і «Придніпров'я».


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.