Згадати все. Анексія Криму і початок війни на Донбасі

Олександр Турчинов
24.08.16
Турчинов: Згадати все. Анексія Криму і початок війни на Донбасі фото © turchynov.com

Згадує Олександр Турчинов, на той момент голова РНБО і в.о. президента

На вулицях Києва догорали залишки автомобілів і шин. Центр столиці перегороджений барикадами, натовпи озброєних людей шукають по місту силовиків, які зникли в один момент. Влада, яка обагрила руки кров'ю, розбіглася.

Це кінець лютого 2014 року - час, коли мене обрали Головою Верховної Ради. Уявіть собі, в країні немає президента, немає прем'єра, немає міністрів і губернаторів, єдиний легітимний орган в країні - Парламент.

Кілька днів мені в одній особі довелося замінювати все керівництво країни. Нам вдалося сформувати уряд 27 лютого, а в ніч з 26 на 27 лютого відбулося захоплення російським спецназом Парламенту і Кабінету міністрів Криму.

Зрозуміло, що про це нас ніхто не попереджав, бо не було кому попереджати. Але те, що в центрі Сімферополя відбулося захоплення урядової і парламентської будівлі російськими військовими, свідчило про те, що Кремль перейшов рубікон. Це і був початок окупації Криму.

З перших днів стало зрозуміло, що в Криму більшість штатних працівників СБУ, міліції, виконавчої влади на боці окупантів. Більше половини військовослужбовців ЗСУ змінили присяги. Зрада стало масовою і очевидною. Але росіянам було мало Криму, їм була потрібна вся Україна, і загроза повномасштабного вторгнення стала реальністю.

У південно-східних областях почалися сепаратистські мітинги під російськими прапорами. До сепаратистів приєдналися багато місцевих організацій комуністів, залишки Партії регіонів, проросійські квазіпартії і організації,які розплодилися за часів Януковича, як гриби.

Уздовж всього українсько-російського кордону були сконцентровані численні підрозділи російських збройних сил (танки, САУ, артилерія, РСЗВ) - потужна армія з сучасною зброєю і технікою готова була перейти кордон. 1 березня Рада Федерації дала згоду на запит Путіна про введення регулярних військ в Україну. Кремль був готовий відігратися за Майдан, окупувавши країну зі зруйнованою економікою і владою, що порозбігалась, фактично відсутніми армією і силовими структурами.

Я добре пам'ятаю засідання РНБО, яке відбулося в будівлі ВР 28 лютого. Воно збиралося для відпрацювання протидії окупації Криму, в умовах переходу більшості силовиків на бік агресора, але, вже перед нарадою стало відомо про готовність російського парламенту дати згоду на вторгнення в Україну. Ми отримали інформацію про те, що готується взяття Києва і реанімація режиму Януковича.

Читати також: Стенограма засідання РНБОУ від 28 лютого 2014 року щодо ситуації в Криму

Стенограма РНБО фото © РНБО

Сценарій був, з точки зору росіян, досить логічним. В Україні - хаос, російські військові допомагають легітимному президенту відновити порядок в країні. Відповідне звернення з проханням ввести війська Янукович написав Путіну.

Запровадження воєнного стану тоді навряд чи змінило б ситуацію в Криму, у нас не було сил і засобів для його забезпечення на півострові. Але, в умовах континентальної війни з Росією альтернативи військового стану не було.

Як ви знаєте, тоді РНБО не підтримала введення воєнного стану, але були підтримані мої пропозиції щодо підготовки країни до відбиття агресії. Для себе ж я вирішив, що Указ про введення воєнного стану повинен бути готовий і оприлюднений в разі початку повномасштабної війни з Росією. Відповідний проект Указу був підготовлений і пролежав у мене на столі в робочому кабінеті, поки я не передав повноваження всенародно обраному президенту.

Ви запитаєте, які тоді були допущені помилки? Знаєте, не помиляється той, хто нічого не робить. Звичайно, дуже невчасно був скасований Закон Про мову. Його використовували як гніт, щоб підпалити російськомовну частину країни. Але не думаю, що саме це було серйозною проблемою. Не було б цього приводу, був би знайдений інший.

Процеси окупації Криму і війни на Донбасі були запущені не в лютому 2014 року, а набагато раніше. Колонізація країни і знищення її реального суверенітету почалися після обрання Януковича. Були ратифіковані Харківські угоди, підготувавши поле дії для легітимізації розгортання російської армії в Криму. Вже восени 2013 року, розуміючи, що Янукович не втримає владу, Росія поблизу нашого кордону проводила навчання з окупації України. Тому Закон Про Мову і інші суб'єктивні причини використовувалися як фігові листки для запущеного кривавого механізму окупації.

Зараз багато диванних генералів та інтернет-героїв люблять похизуватися своїми знаннями в пресі і в соціальних мережах на тему «як треба було діяти, куди потрібно було кидати десант, як штурмувати базу Чорноморського флоту» і так далі. При цьому, ви пам'ятаєте, які втрати ми понесли влітку 2014 року, воюючи на Донбасі, в першу чергу, від підрозділів російських військ, чисельність яких була набагато меншою, ніж в Криму, через те, що наші добровольці, які брали на себе удар, були непідготовленими і погано озброєними?

А в березні 2014 року у нас не було і цього. Були діти - призовники, які жодного разу не стріляли, і невелика кількість «заробітчан» -контрактніков того часу, які прийшли в армію не воювати, а «працювати».

Кинути кілька тисяч непідготовлених необстріляних дітей до Криму проти на порядок перевершуючих їх сил і засобів противника, а це була еліта збройних сил РФ, означало приректи їх на вірну загибель. Наш десант з величезною ймовірністю просто спалили б в повітрі. При цьому Путін отримав би підстави ввести війська на континентальну Україну.

Читати також: Крим: перша кров російсько-української війни

Крим: перша кров російсько-української війни фото © AFP

Вважаю, що прирікати на смерть людей, ставлячи перед ними нездійсненні завдання - безвідповідально і злочинно. Ми змогли виграти час, зв'язавши росіян в Криму, завдяки патріотам-військовослужбовцям, які протримались більше місяця та які не зрадили свою країну, і не дали тим самим Кремлю провести бліцкриг.

Ми вигравали час для відновлення і озброєння армії, реанімації силових структур, створення Нацгвардії і мобілізації. Якби ситуація повторилася, я б діяв точно так само. Так, ми тимчасово відступили з Криму, але ми зберегли країну, яку Путін не зміг захопити і поставити на коліна.

Чи можна було у березні 2014-го припустити російську агресію на Донбасі? Тут не треба було навіть припускати, все було очевидно. Російські спецслужби реалізовували програму дестабілізації в Україні під назвою «російська весна».

Підніміть інформаційні архіви того часу. Від Харкова до Одеси, весь південно-східний пояс країни палав. Кожен день проходили масові антиукраїнські мітинги, звучали сепаратистські гасла, заклики і заяви про невизнання центральної влади, відбувалися захоплення адміністративних будівель за відсутності силового блоку, який міг би реально цьому протидіяти. Згадайте, як міліція в формі відходила вбік, відкриваючи прохід і можливість сепаратистам захопити ту чи іншу державну установу, а іноді навіть сприяючи цьому.

Те, що відбулося в Криму, мало відбутися не тільки в Донецькій і Луганській, а й в Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях, де ми змогли переломити ситуацію.

Найбільш небезпечна ситуація склалася в Одесі і Харкові, але й там ціною неймовірних зусиль вдалося, придушивши заколот, навести порядок. Але збройні диверсійні групи за підтримки одурманеного російською пропагандою населення захопили адміністративні будівлі в Донецьку і Луганську, а російські бойовики атакували Слов'янськ. Так почалася війна на Донбасі.

 Як захоплювали луганську СБУ фото © Тиждень.ua

Я направив наявні обмежені резерви силовиків для деблокування захоплених будівель в Донецьку, Луганську і Слов'янську, але вони не змогли виконати поставлене завдання. Теоретично можна було б завдати авіаударів по захопленим в цих містах адмінбудівлях, але чим би це закінчилося для нашої країни - прокльонами жителів Донбасу і всього цивілізованого світу? Новою підставою для масштабного наступу вздовж усього кордону з боку Росії?

Тому доводилося діяти в складних умовах, на ходу реанімувати наші силові підрозділи, навчати, одягати, озброювати. При цьому ставлячи завдання перед силовиками не допустити жертв серед місцевих жителів, яких бойовики використовували в якості живого щита. І ця тактика себе виправдала.

Так, звільнення частини Донецької і Луганської областей проходило повільніше, ніж цього нам би хотілося, але ми отримали серйозну зміну настроїв населення цих регіонів. Якщо на початку травня жителі Маріуполя кидалися під військову техніку, що йшла на допомогу патріотам, вяких вбивали бойовики в центрі міста, то вже в червні ті ж жителі Маріуполя аплодували бійцям Нацгвардії і ЗСУ, які визволяли місто. Та ж ситуація була і в Слов'янську, і в Краматорську, і в інших звільнених містах Донбасу.

Піхота ЗСУ

Незважаючи на всі проблеми і економічну кризу, ми змогли створити сильні Збройні Сили, Національну гвардію, силові структури, здатні захистити країну. Просування ворога зі сходу на захід, що почалося навесні 2014 року, ми зупинили. Прийде час, і ми очистимо всі окуповані території.

Сьогодні українська армія - одна з найсильніших в Європі. Наш оборонпром зміг забезпечити Збройні сили сучасною зброєю, незважаючи на аморальну блокаду поставок в Україну летального озброєння.

Але загроза, безумовно, залишається, і проблем в секторі безпеки і оборони ще дуже багато. Успіх наших перемог в протистоянні з сильним і жорстоким ворогом - не тільки в сучасній зброї, професіоналізмі і героїзмі наших військовослужбовців, але, перш за все, в єдності нашої нації.

Тому гасло Майдану зараз, як ніколи актуальне: Поки ми єдині, ми – непереможні!

танки ЗСУ



Використані джерела:
turchynov.com