Від Криму до Донбасу. Легендарна розвідрота 25-ї окремої повітряно-десантної бригади

Анатолій Шара
12.12.15
Ukrainian Military Pages фото © tyzhden.ua

Про військову честь і відвагу говорять багато. Але тільки реальна війна показує, хто чого вартий. Минув рік, відколи українські вояки вийшли з Криму. Виходили по-різному. Хтось одразу побіг до окупантів – чи то зі страху, чи то за рублем. Хтось знімався в кіно, втративши озброєння і техніку. А були ті, хто не здав зброї, не допустив ворога у своє розташування, а головне – був готовий стояти до кінця.

Є такі військові підрозділи, куди не кожен може потрапити, – питання не в секретності, а в моральній, психологічній і фізичній придатності охочого стати крутим вояком. Десантники завжди вважалися елітою армії, їхнє призначення – виконання бойових зав­дань у тилу ворога, в оперативному оточенні. «Ніхто, крім нас» – девіз старий, але він точно відображає уявлення десантури про свою місію.

А от розвідувальні підрозділи – тема майже невідома. Ви не прочитаєте про них захопливих реляцій військових кореспондентів, не побачите розлогих фотосесій – і не тільки через те, що ці люди працюють в умовах секретності, а й тому, що піар і слава не є для них мотиваторами. Їм важливі військова честь, успіх і перемога.

Розвідувальна рота 25-ї окремої повітряно-десантної бригади пройшла шлях від Криму до Донбасу. Доля цих сміливих хлопців заслуговує на особливу увагу, бо в ній відобразилася вся коротка історія російсько-української війни 2014–2015 років. Війни, яка триває і в ці хвилини.

Перевальне: як це було в Криму

14 лютого 2014 року розвідуваль­­на рота 25-ї окремої повітряно-десантної бригади в кількості 60 осіб здійснила дводобовий марш у селище Перевальне, що в Кри­­му, на полігон 36-ї окремої бригади берегової оборони Військово-Морських Сил ЗС Ук­раїни. Це було зроблено відповідно до навчально-бойового завдання: зі зброєю та боєприпасами, повантаженою на спецавтомобілі бронетанковою технікою. На Ангарському військовому полігоні відбувалися планові навчання з підрозділами ВМС України. Тим часом у Києві сталися відомі події: переляканий головнокомандувач утік від народного гніву до сусідньої країни.

На момент захоплення Росією Криму розвідники 25 опдбр перебували тут, на полігоні. Тоді вони й дістали розпорядження переміститися в розташування 36-ї окремої бригади берегової оборони, де зайняли окрему територію її танкового батальйону.

Зранку 5 березня до розташування 36 обрбо приїхав російський полковник, який представився військовослужбовцем Чорноморського флоту Російської Федерації та забажав негайної зустрічі з командирами підрозділів. (Згодом десантники встановили, що то був командир 31-ї окремої десантно-штурмової бригади з Ульяновська.)
Ukrainian Military Pages фото © УНІАН

Під час зустрічі він ультимативно заявив, що всі підрозділи, зокрема й розвідувальна десантна рота 25-ї бригади, повинні здати зброю до зброярень, а бойову техніку поставити у сховища, щоб вона, мовляв, не потрапила до рук екстремістів у зв’язку з подіями на Майдані. А «зелені чоловічки», які раптово з’явилися в Криму, мали, своєю чергою, забезпечувати «зовнішню охорону» території української військової частини.

На вимогу російського полковника розвідники відповіли жорсткою відмовою і пригрозили застосувати зброю в разі несанкціонованого проникнення на територію частини. Через кілька годин українська військова частина була оточена «невідомими військовими без розпізнавальних знаків», які на довколишніх пагорбах облаштували кулеметні та снайперські гнізда.

У відповідь українська розвідрота приготувалася до оборони: техніку було приведено у бойовий стан, підготовлено вогневі позиції, організовано цілодобове патрулювання території.

Ситуація розвивалася несприятливо, бо, на відміну від розвідників 25 опдбр, військовослужбовці 36-ї окремої бригади берегової оборони поводилися пасивно, йдучи на поступки й виконуючи вимоги росіян.

А після проведення «референдуму» ці вимоги стали більш жорсткими: здати зброю, боєприпаси та бойову техніку. Вкотре відповівши рішучою відмовою, десантники розробили план на випадок спроби силового захоплення частини.

З’ясу­вавши розташування вогневих позицій російських військ, вони стали готуватися до прориву. Як резервний варіант розглядалася можливість знищення озброєння та військової техніки.

Ukrainian Military Pages фото © УНІАН

Уночі українські десантники проводили спеціальні тренування особового складу з виходом на бойові позиції та запуском бойової техніки. Зазвичай це викликало паніку серед «невідомих» росіян, бо, незважаючи на кількісну перевагу в живій силі, ті не мали важкої техніки.

Вранці 21 березня командир російської 31 одшбр висунув ультиматум: здати всю зброю і техніку до 10:00, у разі відмови буде проведено силове за­хоп­лен­­ня. У відповідь українські десантники зайняли бойові позиції. У зазначений час російські військовослужбовці демонстративно почали висуватися на вихідні позиції для атаки. Наші хлопці не злякалися й не відступили, а показали свою готовність прийняти бій.

Протистояння і війна нервів тривали три доби, весь цей час українські розвідники зі зброєю в руках щохвилини очікували штурму. Однак росіяни, попри гру м’язами, так і не відважилися на нього. А 24 березня вкотре прибув російський комбриг 31 одшбр і повідомив, що прий­няте політичне рішення й хлопців випускають на материкову частину України зі зброєю, технікою та боєприпасами. Українське командування підтвердило цю інформацію.

Виходячи з Перевального, розвідники 25 опдбр попередили росіян, що в разі збройних провокацій стрілятимуть на ураження. Хлопці забрали із собою все: техніку, зброю і прапор. Наші бійці виграли ту невелику битву нервів, але залишився гіркий та нестерпний осад від здачі території. Хоча ми розуміємо, що це не їхня провина – тут уже політика…

Ми маємо багато запитань до тодішнього українського керівництва і ще не раз повертатимемося до аналізу тих подій. Однак слабкодухість одних жодним чином не повинна заступити мужність інших. Важливий і дуже красномовний штрих: коли українські вояки покидали територію своєї частини, російські десантники, визнаючи їхню відвагу і мужність, віддавали їм честь.

Антитерористична операція

Поки українське керівництво не знало, що робити з російськими окупантами в Криму, яких публічно сором’язливо називало «невідомими озброєними формуваннями», розвідрота 25-ї ОПДБр вийшла на материкову частину України. Але повернутися на Дніпропетровщину, на місце своєї постійної дислокації, і відпочити десантникам тоді не судилося. Разом з іншими підрозділами бригади розвідувальна рота була перекинута на південь Донецької області для прикриття ділянки українсько-російського кордону. Там вона й зустріла початок антитерористичної операції.

Ukrainian Military Pages Ukrainian Military Pages фото © tyzhden.ua

13 червня під Слов’янськом розвідрота 25-ї ОПДБр зазнала перших втрат. Розвідники воювали під Красним Лиманом, Слов’янськом, Ямполем, Миколаївкою, Семенівкою, добре зарекомендувавши себе під час звільнення цих територій від сепаратистів. Тоді ж частина розвідроти 25-ї ОПДБр вирушила на допомогу побратимам – десантникам зі Львова, які в нерівних умовах і далі утримували Луганський аеропорт. Дніпропетровці обороняли відповідальні рубежі по периметру аеродрому. Маючи за плечима бойовий досвід, незважаючи на щоденні обстріли та атаки, вони ефективно били ворога, зазнавши при цьому мінімальних втрат. У липні 25-та ОПДБр звільняла Дебальцеве, 28 липня розвідники вивісили прапор України над міськвиконкомом міста.

А далі були бої у напівоточенні поблизу Шахтарська, звільнення Вуглегірська та Жданів­­ки, утримання протягом місяця плац­­­­дарму в районі Нижньої Кринки. І всюди, незважаючи на втому від інтенсивних бойових дій, розвідники виконували відповідальні бойові завдання. 4 жовт­­ня 2014 року вони з останніми підрозділами частини повернулися додому на Дніпропетровщину. А вже від січня 2015-го і дотепер, відновивши боєздатність, знову виконують свій військовий обов’язок на передових позиціях.

Ukrainian Military Pages фото © tyzhden.ua

З того особового складу розвідувальної роти 25 опдбр – підрозділу, що гідно вийшов із території Кримського півострова, – сьогодні в строю лише 18 військовослужбовців.

Ставши кістяком підрозділу, «ветерани» передають свій досвід прибулому попов­ненню – часто в жорстких бойових умовах, бо перемир’я існує лише на папері для дипломатичних хитрощів високої політики. А головним мотивом для розвідників завжди лишаються військова честь, вірність народу України та братерству ВДВ.

Охочих попіаритися в час вій­ни (навіть якщо ви назвете її АТО) завжди було і буде багато. Але від того, як суспільство вміє розпізнати і цінувати своїх справжніх героїв, залежить його майбутнє. У нас таких героїв чимало.

От тільки ми – і суспільство, і влада – не завжди можемо гідно оцінити їхній героїзм. Здається, проста річ: вони вірні своїй військовій присязі. А від того залежить наше з вами життя. Вважати їх крутими хлопцями і героями – це потрібно нам, а не їм. Їм досить того, що вони з честю виконують свій обов’язок.


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.


Використані джерела:
Тиждень.ua