У другій половині ХІХ ст. Туреччина остаточно втратила спроможність будувати власні бойові кораблі. Спроба будівництва у 1880-х роках броненосця «AbdülKadir» в Константинополі закінчилася нічим. Корабель довго будували, а потім розібрали на метал на стапелі...
На початку ХХ століття основу турецького флоту складали кораблі, побудовані за кордоном. Лінійний крейсер «Явуз» («Гебен»), броненосці «Тургутрейс», «Барбарос», крейсер «Міділлі» («Бреслау») були побудовані у Німеччині, крейсер «Меджидіе» побудований в США, крейсер «Хамідіе» в Англії.
І у другу половину ХХ століття Туреччина поповнювала свій флот за рахунок кораблів іноземного виробництва. На початок 1980-х років основу ВМС Туреччини складали кораблі, побудовані у роки Другої світової війни. Есмінці класу «М. Fletcher», «Gearing» та «Alen M. Sumner», підводні човни типу «Balao»,«Tench» і «Tang» (у 1980 році у складі ВМС Туреччини було тільки 3 нових кораблі – підводні човни типу 209 німецького виробництва).
Звісно, старі кораблі були багатократно модернізовані, у тому числі ракетною зброєю, але до 80-х років вже безнадійно застаріли. Крім того, їх дедалі все складніше було утримувати у належному технічному стані (кораблям по 30-40 років). Існувала реальна перспектива втрати Туреччиною власних ВМС протягом 10 років.
Саме на початку 80-х років уряд Туреччини поставив собі за мету не тільки відновити корабельний склад флоту, але і створити власну кораблебудівну промисловість. Нагадаю, що протягом 100 років у Туреччині не проектувалося та не будувалося бойових кораблів основних класів (крейсер, есмінець, фрегат).
Ці амбітні завдання вирішувалися двома паралельними шляхами:
- перший, більш тривалий, – будівництво власних кораблів;
- другий, зі значно коротшими термінами, – закупівля або лізинг іноземних кораблів.
Будівництво
Для реалізації першого шляху турки у 1983 році уклали контракт з німецькою фірмою Blohm+ Voss не тільки на будівництво фрегатів типу МЕКО-200 в Німеччині, але і на продаж ліцензії та розгортання їх будівництва на турецьких верфях.
З 1985 до 1989 було побудовано 4 фрегати, два в Німеччині та два у Туреччині (F-240 «Yavuz», F-241 «TurgutReis», F-242 «Fatih», F243 «Yildirim»). До 1993 року проект був доопрацьований за участю турецьких конструкторів і протягом 1993-2000 років ВМС Туреччини отримали ще 4 фрегати (F-244 «Barbaros», F-245 «OruçReis», F-246 «SalihReis» і F-247 «KemalReis»).
Читати також: Туреччина модернізує фрегати типу Barbados
Саме досвід будівництва і модернізації фрегатів МЕКО-200 дозволив у 2000 році розпочати державну програму MILGEM (від турецьких слів «Milli» - «національний» та «Gemi» - «корабель»).
Через 7 років від початку програми, у 2007 році було закладено перший за 120 років бойовий корабель, спроектований в Туреччині – корвет TCG «Heybeliada» (F-511). Його будівництво завершилося у 2008 році, а от у бойовий склад ВМС він увійшов тільки через 3 роки, у 2011. Наступний корвет цього типу, TCG «Büyükada» (F-512), увійшов у склад ВМС у 2013 році.
У рамках програми MILGEM будуються ще два таких корвети (TCG «Burgazada», F-513 вже проходить ходові випробування) та планується побудувати чотири фрегати типу TF-100 (перший з них – TCG «Istanbul» закладений у січні 2017 року).
У 2016 році Туреччина зробила наступний крок у розвитку ВМС та суднобудівної галузі країни – на турецькій верфі SedefShipbuilding, Inc. було розпочато будівництво універсального десантного корабля TCG «Anadolu» (L-408), а це вже фактично авіаносець, спроможний приймати на борт літаки Harrier та F-35.
Туреччина почала створювати власну кораблебудівну промисловість саме з будівництва кораблів класу фрегат, а проектування кораблів з класу корвет.
Щодо підводних човнів. Турки, розуміючи загрозу від Радянського Союзу і те, що сучасний підводний човен, навіть, якщо він один – реальний фактор стримування дій флоту противника, розпочали закупівлю підводних човнів типу 209 у Німеччині ще з середини 70-х років.
З четвертого підводного човна (TCG «Yıldıray» (S-350) Туреччина почала засвоювати будівництво підводних човнів на національних верфях. Всього з 1976 до 2007 у склад ВМС Туреччини було прийнято 14 підводних човнів цього типу і планується вже наступний тип – 214.
Закупівля
Шляхом закупівлі Туреччина в 1983 році придбала в ФРН два фрегати типу «Köln» (були списані у 1994 році). У 1993-94 роках від США у лізинг були прийняті фрегати типу «Knox», 6 з них були виведені із бойового складу ВМС Туреччини протягом 2000-2004 років, два – у 2012 році.
У 1999 – 2002 роках Туреччина закупила у Франції корвети типу «D’Estienne d’Orves» (два вже списані у 2015 році, решту планують вивести зі складу флоту).
У 1997—2003 Туреччина отримала від США 8 фрегатів типу «Oliver Hazard Perry», було проведено їх масштабну модернізацію за програмою GENESIS. Ці фрегати досі знаходяться у бойовому складі ВМС Туреччини.
Отже, кораблі «з пробігом» мали вік 20-25 років і термін їх служби в турецькому флоті становить від 7 років (TCG «Adatepe») до 19 (TCG «Muavenet»).
Крім того Туреччина, закупила та побудувала протягом останніх 20 років більше 40 протимінних кораблів та ракетних і патрульних катерів.
Отже, за 15 років (з 1985 до 2000) Туреччина:
- фактично повністю замінила флот кораблів часів Другої світової війни на сучасний;
- розгорнула будівництво на власних верфях бойових кораблів та підводних човнів;
- розпочала власне проектування бойових кораблів класу корвет-фрегат.
За наступні 15 років (з 2000 до 2015) Туреччина опанувала повний цикл проектування та будівництва кораблів класу фрегат та перейшла до будівництва авіаносця.
Туреччина за 30 років (з моменту прийняття рішення у 1980-х роках)побудувала один з найбільш збалансованих, підготовлених та боєготових флотів у Світі та створила потужну суднобудівну промисловість, яка здатна будувати найбільш складні кораблі сучасності – авіаносці.
Які висновки з турецького досвіду ми можемо взяти для України?
Ми на початку шляху, як була Туреччина у 1980-х роках. Але Україна, зараз, і Туреччина, 30 років тому, дещо в різних умовах.
У Туреччини не була розвинута кораблебудівна промисловість та була відсутня школа проектування бойових кораблів. Разом з тим, Туреччині сприяли:
- економічний підйом;
- величезний досвід експлуатації іноземних кораблів;
- членство у НАТО (стандарти вже впроваджені, можливість отримання різних видів зброї, відкритий доступ до бойових документів, у тому числі із застосуванням зброї).
Не зважаючи на тривалу економічну кризу та агресію з боку Росії, Україна зараз теж має сприятливі фактори:
- національна школа проектування і будівництва бойових кораблів відома усьому світу;
- наявні потужності суднобудівної промисловості, ще дозволяють будувати кораблі класу корвет;
- існуючі підприємства та КБ спроможні створювати сучасні зразки зброї.
Таким чином:
- створення сучасного флоту – тривалий багаторічний процес (20-30 років);
- побудова флоту повинна бути послідовною, виваженою та цілеспрямованою і потребує координації та управління на державному рівні;
- новий флот коштуватиме величезних грошей;
- нарощувати корабельний склад треба, як за рахунок будівництва нових кораблів, так і за рахунок придбання іноземних;
- розвиток національної суднобудівної галузі – це єдиний вірний шлях;
- опанування «стандартами НАТО», ключова умова ефективного використання іноземних кораблів і техніки у складі нашого флоту та максимального урахування передового досвіду в проектуванні та будівництві вітчизняних бойових кораблів.
Тільки за таких умов ми побудуємо дійсно збалансований сучасний флот світового рівня.
Читати також: Перспективи переозброєння корабельного складу ВМС країн Чорноморського регіону: ТУРЕЧЧИНА
Використані джерела:
Офіційний веб-сайт Військово-Морських Сил Збройних Сил України
