Нова нарукавна емблематика 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України

08.07.18 | Михайло Слободянюк
емблематика 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади

Агресія Росії проти України 2014 р. показала необхідність негайного посилення боєздатності Збройних Сил України. Одними із заходів стало формування нових з’єднань і військових частин у складі Сухопутних військ – найбільш задіяного у відбитті агресії виду ЗСУ.

Серед низки нових бригад, які народилися у цей час, була й 10-а окрема гірсько-штурмова бригада, дислокована у Галичині. На жаль, відмінність гірсько-штурмових військ від звичайних гірсько-піхотних поки не зовсім зрозуміла. Якщо це не просто інша назва гірської піхоти, то у чому полягає відмінність організаційно-штатної структури та бойового застосування цих частин – невідомо. Однак така бригада у складі ЗСУ була створена і чудово проявила себе в ході боїв на Сході України проти сепаратистів та російських агресорів.

Зрозуміло, що бригада, відповідно до традиції, яка вже склалася в українській армії, створила й власну нарукавну символіку. Особливу увагу викликає той факт, що 10-а огшбр у ході реформування військової символіки, яка активно проводиться у ЗСУ з 2017 р., стала одним з перших з’єднань, які отримали нові нарукавні емблеми, розроблені відповідно до вимог ініціаторів цієї реформи з числа волонтерів (В. Гайдукевича й О. Руденка) та працівників тилових органів ЗСУ. Це дає можливість уявити чим керуються її творці при розробці нової символіки й у загальних рисах зрозуміти нову концепцію нарукавної емблематики у складі нової військової символіки та як вона втілюється у життя.

Перші зразки нарукавної емблематики 10-а огшбр отримала практично відразу після її формування. Її емблема (мал. 1), ескіз якої створили безпосередньо у бригаді, несе явні сліди наслідування символіки 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади з Закарпаття, звідки, загалом, й були направлені офіцери для формування нового з’єднання (першим командиром бригади був колишній командир 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї огпбр). Тому ми й бачимо і доволі складну фігурну форму нарукавної емблеми, і використання едельвейса як символу гірської піхоти, і стилізоване зображення гір (Карпати) та герби міст, де проходило формування й у яких вона дислокується (Івано-Франківськ та Коломия). Активну участь у відпрацюванні остаточного вигляду емблеми взяв комп’ютерний дизайнер фірми “Символіка” у Львові Роман Крупа (бригада звернулася до цієї знаної в Україні фірми з виготовлення нарукавної емблематики для виготовлення емблем за наданим зразком).

У подальшому при активній участі київського волонтера Анатолія Трінчука, який допомагає військовослужбовцям бригади, у тому числі й виготовленням для них символіки частин, був створений за участі Р. Крупи дещо удосконалений варіант цієї емблеми (мал. 2), який ще більше нагадував емблему 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону. Місцева геральдика була замінена на герби Івано-Франківської області та міста Коломиї, де дислокується бригада. Існують також інші варіанти нарукавних емблем бригади, виготовлені протягом 2015–2017 рр. Їх виготовляли у різних містах України за замовленням самих військовослужбовців, тому вони геть різні.

Коли до складу бригади включили 8-й окремий гірсько-штурмовий батальйон (раніше – 8-й окремий батальйон територіальної оборони Чернівецької області), він також створив власні нарукавні емблеми. Відомі щонайменше п’ять варіантів таких емблем, які відрізняються зображеннями, а також емблема інженерно-саперного взводу батальйона. Пізніше у складі 10-ї огшбр створили 108-й та 109-й окремі гірсько-штурмові батальйони, які також отримали свої емблеми, так само, як і танковий батальйон та розвідувальна рота бригади (мал. 3).

У подальшому батальйони отримали власні нарукавні емблеми у так званому “звіриному” стилі – тобто, коли кожний батальйон ідентифікувався за зображенням одного із звірів або птахів, характерних для карпатської фауни. Це явно було запозичене з досвіду розробки нарукавних емблем тоді ще 128-ї механізованої дивізії, де частини спочатку пробували асоціювати із зображеннями хижих тварин – левом, вовком, риссю, ведмедем, кажаном та павуком[1].

емблематика 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади

З ініціативи А. Трінчука, Р. Крупа підготував проекти емблеми для 108-го батальйону з зображенням голови рисі (мал. 4), а також для розвідників батальйону з зображенням сови, яка тримає у кігтях мишу (мал. 5). Герби Івано-Франківської області та селища Делятин вказували на місце дислокації частини. Обидві емблеми, що важливо, були створені у загальній системі з символікою самої бригади! Підготували (також Р. Крупа на замовлення А. Трінчука) й проект нарукавної емблеми для 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону з зображенням оленя (мал. 6), також у загальному стилі і з гербами Івано-Франківської області та місця дислокації батальйону – Тисменицького району.

Як бачимо, на першому етапі, хоч жодних правил для створення емблематики бригад та її батальйонів вже офіційно не існувало (після знищення Відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗСУ 2012 р.), і все робилося відповідно до смаків військовослужбовців, але закладені у ранішній час традиції системності продовжували діяти.

2017 р. був прийнятий новий наказ Міністра оборони України № 606 від 20 листопада “Про затвердження Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних Сил України та ліцеїстами військових ліцеїв”, у якому були затверджені нові загальні емблеми видів ЗСУ та родів військ і служб. Гірсько-піхотні війська отримали власну емблему на берет і на комір (із застосуванням едельвейса та схрещених топірців мешканців Карпат) та загальну нарукавну емблему роду військ у вигляді стилізованого тризуба синього кольору на щиті загально встановленої форми сірого кольору. Тоді ж розпочалася й розробка нової нарукавної емблеми для 10-ї огшбр.

Читати також:Правила розробки нарукавних знаків (емблем) Збройних Сил України (документ)

Символом бригади є та ж сама емблема гірсько-піхотних частин на щитку встановленої форми з номером бригади римською цифрою (Х) у нижній частині (мал. 7). Емблема вийшла простою та достатньо презентабельною. Якщо прийняти до уваги появу у цей же час нарукавних емблем для 24-ї, 93-ї окремих механізованих бригад та проект емблеми для 28-ї окремої механізованої бригади (виконаний Р. Крупою), то стає зрозумілим загальна концепція авторів цієї нової символіки.

Нарукавні емблеми розміщують на щитках встановленої стандартної форми (відповідно до наказу № 606, хоча розроблена в подальшому інструкція щодо створення нарукавної емблематики частин такої категоричної вимоги не має) та повинні мати мінімум символів (зображень) і лише номери частин. Будь-які написи та девізи на самій емблемі не допускаються (для 24-ї окремої механізованої бригади для девізу бригади довелося робити окрему нашивку в додаток до самої емблеми). В цілому це достатньо зважене рішення, однак виникає низка запитань.

По-перше, використання як символу 10-ї огшбр загальної емблеми гірсько-піхотних частин перетворює емблему у простий розпізнавальний знак (як це було свого часу у Радянській Армії, від спадку якої автори, за їх твердженнями, намагаються відійти якомога далі). Адже таку саму емблему будуть носити й військовослужбовці 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, причому вояки обох бригад ці емблеми мають носити на беретах, на комірі (дві), тобто, повторені тричі! Нарукавна емблема 10-ї огшбр стане четвертою однаковою емблемою на уніформі військовослужбовців, що вже перевищує всі розумні норми...

Крім того, особистим символом у цьому випадку стає лише номер Х, що, звичайно, нікчемно мало для символу цієї вже прославленої у боях бригади. Ще одне запитання виникає з того факту, що 10-а бригада – гірсько-штурмова, а не гірсько-піхотна. Але з символіки бригади цього абсолютно не видно. Можна було б ввести до стандартної емблеми гірсько-піхотних військ окрім схрещених топірців (а можливо, і замість них) ще й меч вістрям догори. Тоді стало б зрозумілим призначення бригади – гірсько-штурмова!

емблематика 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади емблематика 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади

Більше поталанило нарукавним емблемам батальйонів бригади. За ініціативи А. Трінчука вони розроблялися у єдиному стилі з нарукавною емблемою бригади, що радує. Символом 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону стала голова рисі. Спочатку спробували вставляти номер батальйону так само, як і у бригади – римськими цифрами CVIII (мал. 8, 9). Також підготували ескізи емблеми для 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону з зображенням голови галки (можливо через те, що галка є символом Галичини) (мал. 10, 11). У подальшому зображення емблем були уніфіковані (можливо, при участі розробників з Києва) і доповнені стилізованим зображенням гір Карпат та емблеми гірсько-піхотних частин у верхній правій частині емблеми. Голови ж тварин стали через це більшими, що дозволило зробити зображення більш вдалими і чіткими. У цілому вийшов дуже непоганий комплекс нарукавної емблематики 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади та її 8-го і 109-го окремих гірсько-штурмових батальйонів (мал. 12. 13). Напевно, незабаром до них приєднається й нарукавна емблема 108-го гірсько-штурмового батальйону, виконана в цій же системі, але з зображенням голови рисі.

Якщо подібні принципи будуть розповсюджені й на інші з’єднання та військові частини, ми, без сумнівів, в цілому отримаємо нарукавну емблематику, гідну героїчних ЗСУ. При цьому, бажано, не допускати помилок, у першу чергу треба створювати не прості примітивні розпізнавальні знаки, а саме нарукавні емблеми, розширювати ареал символів, а не обмежуватися (як це було в СРСР) лише стандартними зображеннями встановлених для всіх емблем родів військ та служб, які не здатні уособлювати всю специфіку конкретних частин, з їх власною історією, традиціями, зв’язком з територіями України, заслугами в боях з ворогами України.


Примітки

[1]. Слободянюк М.В. Відродження з попелу. Генеза нарукавних емблем Збройних Сил України. Історичний нарис і символіка 66-ї гвардійської механізованої Полтавсько-Буковинської ордена Червоного Прапора дивізії та 15-ї окремої гвардійської механізованої Єнакієвсько-Дунайської орденів Червоного Прапора і Суворова бригади. – К., 2005. – С. 51-52.


Надруковано: Знак. – 2018. – Ч. 75. – С. 9-11.


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.

Читайте Ukrainian Military Pages у Telegram, Twitter, Facebook та Google+


Використані джерела:
vijsko.milua.org