Перший радянський РПГ

23.05.20 | Руслан Гук
Перший радянський РПГ

Активне застосування в 1943 році потужних протитанкових засобів противниками й союзниками СРСР змусило радянських зброярів форсувати дослідні роботи над реактивними протитанковими гранатометами. Перших позитивних результатів вдалося досягти, вже на початку 1944 року, інженерам підмосковного науково-дослідного полігону.

Перші кроки

На початку війни радянське військове керівництво не бачило великих перспектив в легких протитанкових гранатометах. Їх нішу міцно займали протитанкові рушниці ПТРД і ПТРС. Як варіант підвищення могутності легких і маневрених протитанкових засобів розглядалися більш потужні ПТР під 14,5-мм і 20-мм патрони з великою початковою швидкістю кулі.

Перші технічні вимоги на розробку ручного великокаліберного протитанкового реактивного гранатомета в Головному артилерійському управлінні (ГАУ) з'явилися ще 11 грудня 1942 року. За допомогою такої зброї розраховувалося пробиття 50 мм броні на дистанції до 400 м під кутом 60 градусів. Вага системи в бойовому положенні не мала перевищувати 12 кг. Стріляти передбачалося лежачи, з коліна та стоячи. Відомостей про будь-які роботи над такою зброєю в 1943 році немає, крім розробки більш важкої протитанкової рушниці конструкції Островського.

Перший радянський РПГ Реактивна кумулятивна протитанкова міна «Фауст», січень 1944 року. (ЦАМО РФ)

Різка активізація розробки реактивних протитанкових гранатометів (РПГ) в СРСР на початку 1944 року пов'язана з початком активного використання німецькими військами восени 1943 року одноразових «Фаустпатронів» і багаторазових «Офенрорів». Уже в січні 1944 року на фронт стали надходити докладні інструкції із влаштування німецьких гранатометів та щодо поводження з ними. Вже 31 січня вийшов наказ Арткома ГАУ на розробку нових потужних протитанкових засобів ближнього дії.

Група Казановича

У першу чергу на Науково-дослідному полігоні стрілецького і мінометного озброєння (НДПСМО) пройшли випробування американських, англійських і німецьких гранат, які показали значну перевагу останніх, що пробивали 180-230 мм броні. Просте копіювання іноземних зарядів із застосуванням інших матеріалів не принесло аналогічного результату і показало значне зниження бронепробитття. На НДПСМО була сформована група інженерів під керівництвом Казановича, до якої також увійшли Грибакин, Борошнєв, Ломинский і Ренберг. Вони практично з нуля почали проєктування першого вітчизняного РПГ.

Перший етап робіт на НДПСМО пройшов з 5 лютого по 12 квітня 1944 року. Насамперед, було визначено, що використання точеної воронки замість зварної дає більший кумулятивний ефект. Оптимальним зарядом був визначений сплав тротилу з гексогеном ТГ-50. Заряд з отвором у вершині воронки показав максимальний результат. Порівнявши різні форми заряду, при нестачі часу для подальшого експериментування, конструктори визнали найбільш вигідною форму з циліндричною головною частиною і хвостовою частиною у вигляді усіченого конуса в співвідношенні 1:1. Товщиною стінки сталевої воронки була прийнята величина в 2 мм, яка виявилася найбільш вигідною за підсумками численних дослідів, що проводилися в 1942-1943 роках на Гороховецькому артилерійському науково-випробувальному дослідному полігоні (АНВДП). Для проєктування боєприпасів були обрані два варіанти зарядів діаметром 70 і 90 мм з розрахунковим бронепробиттям у 150 та 200 мм відповідно.

Водночас відпрацьовувалася і конструкція гранатомета. Одним з варіантів розглядалося використання штатної зброї Червоної армії шляхом переробки ПТРД зі зношеними стволами. Більш звичним здавався інший варіант, на основі газодинамічного принципу з відсутністю віддачі. У результаті цих робіт з'явилися три варіанти гранатомета – «А», «Б» та «В».

Перший радянський РПГ Стрільба з гранатомета «А», 1944 рік. (ЦАМО РФ)

Гранатомет «А» отримували шляхом перероблення ПТРД з укороченням ствола, перенесенням сошок і рукоятки, заміною прицільного пристрою та кріплення сошок. Стабілізатор гранати являв собою гладкостінну трубку з шістьма перами. Метання 70-мм надкаліберної гранати здійснювалося зарядом пороху П-45, що розміщується в холостому набої 14,5-мм гільзи, закритою паперовим пижом.

Гранатомет «Б» був відкритою з обох кінців трубою з найпростішими прицільними пристосуваннями й ударно-спусковим механізмом. Для стрільби застосовувалася надкаліберна оперена граната, аналогічна системі А-70, тільки з чотириперим кільцевим стабілізатором з додатковим метальним зарядом димного пороху. Гранатомет «В» відрізнявся від Б-70 лише збільшеним калібром зброї і гранати.

Порівняльні випробування радянських гранатометів і гранат із закордонними показали, що «вони не лише не поступаються відомим іноземним зразкам подібного призначення, а навіть значно перевершують їх в частині бронепробиття, калібру гранат і ваги зброї».

Перший радянський РПГ Стрільба з гранатомета «Б» стоячи з-під пахви, 1944 рік. (ЦАМО РФ)

За підсумками більш ніж двомісячних робіт та випробувань, у висновку полігону від 12 квітня 1944 року йшлося:

«1. Розроблені та випробувані гранатомети й гранати є потужними протитанковими засобами піхоти, призначеними для боротьби з броньованими цілями, що мають броню до 200 мм включно, на дистанції до 150 м.

2. У порівнянні з аналогічними зразками озброєння армій противника і союзників («Ofenror», «Panzerfaust», гранатомет «PzB-39», американська 60-мм реактивна рушниця, англійська протитанкова рушниця «PIAT»), розроблені конструкції мають значні переваги, як у бойовому, так й у виробничо-економічному відношенні.

3. З метою якнайшвидшого остаточного відпрацювання цих об'єктів, доцільно виготовити серійну партію гранатометів та гранат для проведення широких полігонних і військових випробувань.

4. Доцільно створити 80-мм гранату, спроєктовану на базі найбільш ефективної 70-мм гранати, з відповідним збереженням всіх її оптимальних параметрів, і, за розробленими кресленнями виготовити дослідну партію в кількості 250-300 шт для порівняльних полігонних випробувань 80 мм і 90 мм гранат».

Легкий піхотний гранатомет

У квітні 1944 року, був підготовлений комплект креслень, з 40 альбомів на 660 аркушах, на всі варіанти гранатометів, для виготовлення серійних партій та проведення більш широких полігонних і військових випробувань. Згідно з новою документацією, гранатомет «А» отримав найменування «ПТГ-44 з гранатою АКГ-70», гранатомет «Б» став «ЛПГ-70 з гранатою РКГ-70», а гранатомет «В» іменувався «ТПГ-90 з гранатою РКГ-90».

З червня по серпень, на заводі №143 Наркомату боєприпасів (НКБ), гранати допрацювали і виготовили їх дослідну партію – на полігонних випробуваннях граната показала надійне пробиття 150-мм броні на дальності 100 м. При цьому, на військових випробуваннях ПТГ-44, на курсах «Постріл», комісія «не рекомендувала в представленому вигляді гранатомет на озброєння Червоної Армії внаслідок великої і різкої віддачі при стрільбі й малої дальності».

До широких полігонних і військових випробувань в 1945 році дістався лише доопрацьований ЛПГ-70. Це сталося вже після капітуляції Німеччини. Постановою ГОКО-8668сс від 19 травня 1945 року заводу №2 Наркомату озброєння пропонувалося виготовити 500 гранатометів, а заводу №846 НКБ – 11 000 гранат. Випробування пройшли на НІПСМВО з 29 серпня по 11 вересня 1945 року під керівництвом керівництвом старшого техніка-лейтенанта Ломінського.

Перший радянський РПГ Стрільба з гранатомета ЛПГ-44 стоячи з плеча, 1945 рік. (ЦАМО РФ)

Полігонним випробуванням піддалися 15 гранатометів, виготовлених заводом №2, а також 970 гранат виготовлення заводу №846 та спорядження заводу №11. Легкий піхотний гранатомет ЛПГ-44 мало чим відрізнявся від свого попередника, зберігши майже ті самі характеристики. Основним доопрацюванням піддавалася граната ГК-70, що мала проблеми з роботою детонатора. Донний інерційний детонатор являв собою доопрацьований детонатор гранати ВКГ-40 (конструкції ДСКБ-30).

Стрільба з ЛПГ-44 велася з положень стоячи з плеча та з-під пахви, з коліна з плеча та з-під пахви, а також лежачи. Для здійснення пострілу необхідно спочатку вставити детонатор у спеціальне гніздо в донній частині гранати, а потім помістити трубку стабілізатора на дульну частину гранатомета, поєднавши виріз ствола і виступ гранати. Після цього, відтягнувши хвіст курка назад, боєць зводить ударно-спусковий механізм, і гранатомет готовий до стрільби. На практиці такі маніпуляції показали бойову скорострільність від 9 до 12 пострілів в хвилину.

Бронепробиття ГК-70 визначали як стаціонарним підривом гранат на 150-мм плитах гомогенної броні, так і стрільбою по них та німецькому танку «Тигр». Стаціонарні підриви серійних гранат показали погіршення результатів у порівнянні з дослідними, спорядженими на НДПСМО. Стрільба по плитах на дистанціях 25, 50 і 75 м показала стабільні результати та забезпечила 100% наскрізних пробоїн. При попаданні гранат в лобову броню танка у всіх випадках були отримані наскрізні пробоїни, а окремі попадання привели до загоряння масла в картері, руйнування підйомного механізму гармати і клину башти. При цьому відмічалась не зовсім задовільна якість спорядження гранат заводом №11 та нестабільне бронепробиття.

Стрільби також виявили забруднення пороховими газами ударно-спускового механізму після 15-30 пострілів, що призводило до осічок і заклинювання курка. Всього зі 750 пострілів нормально спрацювала 691 граната. Крім відмов детонатора при ударі об броню та рикошетах, спостерігалися «мертві» відмови, що виражалися в глибокій або навпаки високій посадці капсуля в корпусі гранати, що робило неможливим їх практичне використання. Отримані 7,9% відмов хоч і виявилися значними, але в більшості випадків усувалися на місці.

Перший радянський РПГ Стрільба з гранатомета ЛПГ-44 сидячи з-під пахви, 1945 рік. (ЦАМО РФ)

У висновку полігону вказувалося, що легкий протитанковий гранатомет ЛПГ-44 та кумулятивні гранати ГК-70 до нього «полігонні випробування витримали і система в цілому може бути визнана цілком надійним та ефективним засобом боротьби з броньованими цілями на ближніх відстанях, що не поступається за своїми бойовими і службовим характеристикам відомим іноземним зразкам аналогічного призначення». Для остаточного доопрацювання системи вимагалося усунення недоліків і зауважень, зазначених у підсумковому звіті НДПСМО.

І все-ж таки перший!

Гранатомет, доопрацьований в 1946 році конструкторами Проєктно-конструкторського бюро (ПКБ) заводу №2 в Коврові, зовні відрізнявся лише дерев'яними накладками ствола, для захисту стрільця від нагрівання ствола при інтенсивній стрільбі. У 1947 році вийшов друком проєкт короткого керівництва до гранатомета, а в 1948 році Артком ГАУ затвердив креслення гранатомета РПГ-1 та гранати ПГ-70 до нього, надавши їм індекси 56-Г-661 і 57-ГК-661 відповідно.

Перший радянський РПГ Гранатомет РПГ-1, 1946 рік (Енциклопедія ковровської зброї, 1918-1966

Подальша доля РПГ-1, який став першим в майбутньому сімействі радянських реактивних протитанкових гранатометів, до кінця не ясна. Інформації про офіційне прийняття на озброєння або серійне виробництво РПГ-1 немає. На той час більш перспективною виявилася схожа розробка ДСКБ-30. Уже в 1949 році гранатомет РПГ-2 і граната ПГ-2 були прийняті на озброєння Радянської армії, а масове серійне виробництво цієї моделі в 50-ті роки розгорнулося на Ковровському заводі №575.


Характеристики перших радянських гранатометів


Найменування

АКГ-70

ЛПГ-70

ТПГ-90

ЛПГ-44

РПГ-2

Калібр гранатомета, мм

26

30

45

30

40

Довжина, мм

1250

1000

1200

1000

950

Вага, кг

13,5

2,0

3,5

2,0

2,75

Калібр гранати, мм

70

70

90

70

80

Вага гранати, кг

1,4

1,45

2,3

1,6

1,62

Маса метального заряду, г

9

70

110

70

220

Початкова швидкість, м/с

58,2

43,8

35,5

40

84

Прицільна дальність стрільби, м

150

100

75

75

150

Бронепробиття, мм

170

170

200

150

200



Джерела та література:

  1. ЦАМО РФ, фонд 3399, опись 1;
  2. ЦАМО РФ, фонд 81, опись 12040;
  3. РГАСПИ, фонд 644, опись 2.
  4. Ручной противотанковый гранатомет (РПГ-1) и граната (ПГ-70). Краткое руководство. Воениздат, М. — 1949
  5. Ручной противотанковый гранатомет РПГ-2 и противотанковая граната ПГ-2. Руководство службы. Воениздат, М. — 1954



Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.
Публікується з дозволу автора.
Українською мовою перекладено спеціально для Ukrainian Military Pages

Оригінальна публікація: Warspot