Гармати на автомобілях: Самохідні артилерійські установки формату TMG

15.05.20 | Андрій Харук
Самохідні артилерійські установки формату TMG

Поява автомобілів та впровадження їх у армії провідних країн світу призвела до створення спецалізованих машин – як допоміжних, так і бойових. Одним з класів останніх стали самохідні артилерійські установки (САУ).

Перші з них, призначені для боротьби з повітряними цілями, з’явились ще до Першої світової війни. Дещо пізніше, у 30-х роках минулого століття, створюються САУ з польовими гарматами – їх поява зумовлювалась необхідністю забезпечення високої мобільності артилерії механізованих частин і з’єднань.

В роки Другої світової війни та у післявоєнні десятиліття САУ на автомобільних шасі майже повністю були витіснені самохідними установками на гусеничній базі. Однак з 70-х роках ХХ століття простежується своєрідний ренесанс колісних САУ, який стає особливо помітним починаючи з 90-х роках.

Самохідні артилерійські установки формату TMG

Перші сучасні колісні САУ – чехословацька «Дана» (1976 рік) та південноафриканська G6 (1981 р.) – зберігали характерні риси гусеничних самохідок: повністю закриту броньовану башту і броньований корпус. Це зумовлювало їхні значні габарити і масу.

Самохідні артилерійські установки формату TMG

Однак більш поширеними стала САУ іншої схеми – з відкритою установкою артсистеми, легші, менші за розмірами і дешевші (щоправда, останній параметр суттєво залежить від наявності механізму заряджання і системи керування вогнем). Такі САУ позначаються англійською абревіатурою TMG – Truck Mounted Gun.

Розглянемо деякі історичні приклади створення та використання TMG. Першою серійною САУ, яка підпадає під цю концепцію, стала радянська самохідка СУ-12 – 76,2-мм полкова гармата зр. 1927 р., встановлена на шасі тривісної вантажівки. Гармата на тумбовій установці монтувалась на місці вантажної платформи. Спереду (за напрямом ведення вогню) і частково з боків вона була закрита броньовим щитом, однак двигун і кабіна автомобіля були незахищеними. Боєкомплект складався з 36 снарядів.

СУ-12 випускалась з 1933 р. у двох варіантах, які відрізнялись шасі: імпортне американське «Морленд» (48 одиниць) або радянське ГАЗ-ААА (51 екземпляр; цей варіант позначався СУ-1-12). САУ пройшли військові випробування в 11-й механізованій бригаді Київського військового округу, а згодом надійшли на озброєння артбатарей танкових батальйонів механізованих бригад. СУ-1-12 брали участь в боях біля оз. Хасан (1938 р.), на р. Халхін-Гол (1939 р.) та в радянсько-фінській війні (1939-1940 рр.).

Самохідні артилерійські установки формату TMG

До кінця 1940 р. усі САУ цього типу були списані. Загальна оцінка СУ-12 була посередньою. Артилерійська частина відповідала вимогам безпосередньої підтримки танкових підрозділів, а от шасі – ні: прохідність була недостатньою, а бойова живучість – практично нульовою.

В роки Другої світової війни найбільший досвід використання TMG накопичили італійські війська в Північній Африці. Вони використовували кілька типів «автогармат» (autocannoni) – імпровізованих конструкцій, виготовлених польовими майстернями з використанням тих шасі та артсистем, які були під руками. Скажімо, 65-мм гірські гармати «65/17» встановлювались на шасі трофейних 0,75-тонних вантажівок «Морріс» CS8.

Гармата монтувалась на рамній поворотній установці, яка забезпечувала кут горизонтального наведення 360º. Верхню частину кабіни демонтували, щоб вона не заважала вести вогонь вперед. З вересня 1941 р. виготовили 28 таких «автогармат», якими укомплектували 7 батарей.

Майже одночасно з’явився інший тип САУ – 100-мм гаубиця «100/17» на шасі двовісної вантажівки «Лянча» 3Ro. Виготовили близько 20 таких САУ. А на базі автомобілів SPA TL-37 встановлювались 75-мм гармати «75/27».

Італійські «автогармати» досить непогано зарекомендували себе у боях 1942 р., у тому числі в битві під Ель-Аламейном. Використовувались вони, головним чином, у складі 136-ї танкової дивізії, уся артилерія якої (4 дивізіони) була представлена «автогарматами».

Останні з них воювали в Тунісі аж до капітуляції німецько-італійських військ в травні 1943 р. Вдалому використанню САУ на автомобільних шасі в Північній Африці сприяли особливості цього театру воєнних дій – відкриті простори, назагал доступні для автотранспорту.

В сучасних умовах можна виділити два основних підкласи TMG. Перший з них – застарілі артсистеми, встановлені задля підвищення їхньої мобільності на автомобільні шасі. У В’єтнамі, Алжирі, Судані, Єгипті та низці інших країн створені такі САУ, головним чином, з використанням артилерійських частин 105-мм гаубиць М101 і 122-мм Д-30.

Кубинська екзотика: САУ на шасі КрАЗ-255Б

Досить цікавим є приклад Куби, де на шасі вантажівок КрАЗ-255Б створено принаймні п’ять моделей САУ серії «Юпітер», озброєних 122-мм гаубицями Д-30, 122-мм гарматами А-19 та 130-мм гарматами М-46. САУ цього підкласу є досить простими і дешевими, що й зумовило їхнє поширення.

Другий підклас – це сучасні САУ з ефективними системами керування вогнем і механізмами заряджання. Як правило, вони використовують артилерійські частини сучасного стандарту НАТО – калібру 155 мм зі стволом завдовжки 52 калібри.

Самохідні артилерійські установки формату TMG

Першою такою системою стала французька САУ «Цезар», серійний випуск якої почався в 2003 р. Базою для цієї САУ служать тривісні вантажівки «Рено» «Шерпа 10» (для французької армії) або «Унімог» U2450L (експортний варіант). Крім Франції, «Цезарі» знаходяться на озброєнні армій Саудівської Аравії, Індонезії, Таїланда. У 2009 р. вони дебютували в боях в Афганістані, крім того, використовувались під час операції «Сервал» в Малі і «Шаммал» в Іраку. Саудівські САУ беруть участь у конфлікті в Ємені.

Другим етапом розвитку «Цезаря» стало створення його варіанту на чотиривісному шасі «Татра» Т815. Перехід до такого часі зумовлений необхідністю підвищення тактичної мобільності, хоча від цього страждає стратегічна мобільність, а саме – аеротранспортабельність САУ (тривісний «Цезар» важить близько 18 т, чотиривісний – 28 т). Такі САУ замовлені Данією, а також становлять другу партію французького замовлення. В обох випадках «Цезарі» замінять класичні гусеничні САУ.

Серед інших сучасних САУ класу TMG відзначимо ізраїльську ATMOS 2000, шведську «Арчер», сербську «Нора» В-52, словацьку «Єва». До них же належить і українська 2С22 «Богдана». TMG набувають все більшого поширення, однак говорити про повне витіснення ними класичних гусеничних САУ не слід. Показовим у цьому плані є приклад Польщі. Її армія отримує сучасні гусеничні САУ «Краб», а поряд з тим планує прийняти на озброєння TMG «Криль». В ЗС України «Богдана» могла б доповнити САУ на гусеничних шасі.



Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.

Використані джерела:
Матеріали науково-практичної конференції «Зброярня: Історя розвитку озброєння та військової техніки». Львів, 27 лютого 2020 р.