Перша велика кров: загибель житомирських десантників 13 травня 2014-го під Жовтневим

Віктор Сіверський
16.12.15
Ukrainian Military Pages Житомирські десантники на Донбасі, травень 2014 р.

Війна на Донбасі навесні 2014-го носила всі ознаки антитерористичної операції. Противник української армії мав тільки легку стрілецьку зброю, практично повністю була відсутня бронетехніка (кілька захоплених БМД десантників «не робили погоди», так як терористи не мали достатньої кількості боєприпасів). Тому цілком природно, що основною формою бойових дій загонів «прихильників федералізації» було стояння на імпровізованих блокпостів та засадні дії. Найбільш характерним епізодом тієї «дивної війни» стала засідка на тилову колону 95-й (житомирської) аеромобільної бригади 13 травня 2014.

Скориставшись досить «рідким» оточенням Слов'янська, в ніч з 12 на 13-е травня група бойовиків чисельністю до двадцяти чоловік просочилася крізь периметр оточення та висунулася до села Жовтневе (20 км від Краматорська).

Очевидно, що бойовики мали чималий бойовий досвід, крім того в їх розпорядженні були свіжі розвіддані та провідники з місцевих жителів. Інакше складно пояснити, чому вони змогли вибрати для засідки вельми вдале місце - міст перед Краматорським водосховищем.

Дуже технічно була організована засідка: за міст і назад вздовж дороги були відправлені дві пари спостерігачів з УКХ-радіостанціями, а основна частина знаходилась перед мостом в «зеленці» по одну сторону від дороги.

Ukrainian Military Pages Бойовики в Слов`янську, фото © ТСН

У районі 12:30 група, відправлена назад, повідомила про появу невеличкої маневреної групи 95-ї окремої аеромобільної бригади (95 оаембр) - два БТР і 3 ГАЗ-66 з мінометами в кузові. Природньо, що на під'їзді до мосту група скинула швидкість, надавши можливість для нападу.

Першою ж гранатою з РПГ була підбита головна «вісімдесятка», яка заблокувала дорогу на міст всій колоні. Як згадував старший сержант В'ячеслав Кубрак, який знаходився в головному БТР:
«Я знаходився на місці навідника. Командира взводу, старшого лейтенанта Віталія Дульчіка, викинуло з машини після попадання з гранатомета. Повернути башту і відкрити вогонь я не міг, бо на броні перебували поранені».
Його спогади доповнює молодший сержант Ярослав Голяченко:
«У момент попадання снаряда по машині я перебував зверху на броні. Мене врятувало лише те, що гранат потрапила з іншого боку. Трьох моїх товаришів не стало ту ж хвилину. Бойовики вели вогонь дуже прицільно. Три кулі прошили мене навиліт. Я впав на землю».
Одночасно з підбиттям БТРа, нападниками був відкритий шквальний вогонь з стрілецької зброї. БТР, який йшов другим, протаранив головний бронетранспортер, зіштовхнув його з дороги вліво і розблокував дорогу. Однак у БТР потрапила граната прямо в моторний відсік і проїхавши ще метрів 20 машина зупинилася.

Ukrainian Military Pages на місці бою, згорілий БТР-80.

Це був найкритичніший момент бою - десантники в двох БТР виявилися фактично заблокованими. Проте водій головного БТРа - солдат Сергій Соловйов - якимось дивом зміг запустити двигун і тепер сам врятував своїх рятівників, виштовхнувши їх машину із зони обстрілу (потім говорили, що штовхав його близько кілометра!)

Слідуючі у колоні ГАЗ-66 у перші хвилини бою зупинилися і відразу потрапили під шквальний вогонь. Водій одного з «шістдесят шостих» направив машину вниз, до озера, а дві інші, на яких знаходилися міномети 2Б9 «Васільок», обійшли підбитий БТР та спробували рухатися далі. Але, від попадання трасуючих куль почали горіти майно і боєприпаси, що знаходилися в кузовах. В одній з машин пожежа незабаром згасла, а інша згоріла дотла.

Ukrainian Military Pages Допомога пораненому під час бою, фото © zhitomir.info

Бойовики, строго по військовим настановам, не стали добивати екіпаж та десант перших БТР і максимально швидко покинули місце нападу (за повідомленнями місцевих жителів - на двох автомобілях «Газель» і «Жигулі»).

Природно, що пошук нападників резервними групами нічого не дав. При огляді місцевості спецназом (перекинутий на вертольотах Мі-8 7-го полку армійської авіації) і бійцями 95-ї бригади навколо села були виявлені кілька місць можливої засідки, а також знайдені два гранатомети, один з яких був ще в герметичній упаковці, а другий - в зведеному стані.


Наші втрати в цьому бою склали шість чоловік убитими і вісім пораненими. За повідомленнями ЗМІ сепаратистів у тому бою група бойовиків втратила убитим одну людину (дезертир з 25-ї бригади, сам родом з Дніпропетровська), ще один був поранений.

Взагалі варто відзначити, що ставлення до дезертирів, які ще на початку війни перейшли на бік терористів в 25-й бригаді особливе - їм ніколи не пробачать.

За словами замполіта 1-го батальйону:
«Справи проти них заведені. Якщо тих хлопців знайдуть, навіть через 10 років їх посадять. Тому що вони зрадники Батьківщини. Присягу треба виконувати. У них два шляхи - або їх там десь серед терористів «вальнуть», або в'язниця.

Цим людям тепер краще не показуватися на очі нашим хлопцям, які за Донбас кров проливали. Навіть після того, як ми закінчимо службу. Ми з ними жили поруч, разом служили, «їли з однієї ложки», а вони перейшли зі зброєю на ту сторону і стріляють по своїх, і якщо вони попадуться на очі нашим хлопцям, я цим людям не заздрю. У них немає дороги на Україну».
Взагалі після розгрому колони під Жовтневим українськими військовими були вжиті заходи щодо упорядкування руху військових колон, обов'язковим стала наявність бойової охорони. Цей той бойовий досвід, за який доводилося платити дорогою ціною.

Військовослужбовці 95-ї аеромобільної бригади, загиблі в бою 13.05.2014 р.:

1. Капітан Заброцький Вадим Йосипович, 17.06.1979 р.н. Похований у селі Світин Житомирського району. Залишилися дружина, дві дочки 2004 і 2005 р.н.

2. Старший лейтенант запасу Дульчік Віталій Георгійович, 30.04.1986 р.н. Похований на військовому кладовищі в Житомирі. Залишилася дружина.

3. Молодший сержант запасу Хрущ Сергій Юрійович, 03.10.1975 р.н. Похований у селі Верхівня Ружинського району. Залишилися дружина і двоє дітей.

4. Сержант запасу Рудий Віталій Валентинович, 31.08.1984 р.н. Похований у селищі Головине Черняхівського району. Залишилася дружина і син.

5. Старший солдат Якимов Олександр Валерійович, 04.06.1993 р.н. Похований у селі Кулиничі Харківської області. Залишилася дружина і новонароджений син.

6. Сержант запасу Славіцкій Олег Вікторович, 09.08.1975 р.н. Помер від отриманих травм при транспортуванні вертольотом. Похований у селі Зоряне Ружинського району. Залишилися дружина і двоє дітей.


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.