Цейхгауз, а не стрілки: нарукавна емблема Командування Сил логістики Збройних Сил України

01.04.20 | Микола Чмир
Цейхгауз, а не стрілки: нарукавник Командування Сил логістики

Чергова хвиля реформування Українського війська покликала до життя нові управлінські структури. Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2020 р. передбачає створення Командування Сил логістики на базі Тилу та Озброєння ЗС України. Відтак президентським указом від 22 лютого 2018 р. № 39 були внесені чергові зміни до переліків посад військовиків і працівників правоохоронних органів, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами. Зокрема, в переліку посад, який стосується Міністерства оборони, з’явився розділ “Командування Сил логістики Збройних Сил України”.

Формування командування планувалося здійснити до кінця березня 2018 р., а переведення його на штат як єдиної військово-організаційної структури – до кінця 2020 р. В результаті має з’явитися система логістичного забезпечення. Згадане забезпечення включатиме комплекс заходів, пов’язаних з озброєнням, військовою та спеціальною технікою, матеріально-технічними засобами та послугами.

Йдеться про визначення потреб, проектування, розроблення та модернізацію, закупівлю, постачання, зберігання, ремонт, технічне обслуговування, контроль експлуатації (використання), а також реалізацію, списання й утилізацію надлишків. Крім того, до нього відноситимуться військові перевезення, закупівлі робіт і послуг лазне-прального й торговельно-побутового обслуговування, організація харчування, розквартирування військ (сил, органів), питання об’єктів військової інфраструктури.

Малюнок нарукавної емблеми[1] Командування Сил логістики затверджено начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України 10 червня 2019 р. (мал. 1). Його поява у мережі викликала велику кількість запитань та в’їдливих коментарів.

Справедливості заради відразу зауважимо: створення символіки органів забезпечення є досить складною справою. Надто вже багато різнопланових завдань вони мають. Натомість в останні роки взято курс на максимальну простоту нарукавних емблем. Це проявляється, зокрема, в жорсткому (але не завжди виправданому) обмеженні кількості кольорів та зображень. Виходить, Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України (ГУ РСМЗ), яке монополізувало розробку символіки, саме собі спричинило головний біль.

Цейхгауз, а не стрілки: нарукавник Командування Сил логістики

Отож, на виході отримали емблему, про належність якої без пояснювального підпису годі здогадатися. Розтлумачити зображення на щиті також непросто. Що означають стрілки, спрямовані на всі чотири сторони? Користувачі “Фейсбука” відразу згадали логотип компанії “Нова Пошта” (мал. 2). А до чого тут лицар, та ще й без ніг? Нарешті, чому руків’я перначів виглядають розпиляними? Це тонкий натяк на особливості освоєння державних коштів?

Довелося звернутися до Міноборони із запитом щодо дати затвердження нарукавної емблеми та офіційного тлумачення її кольорів і зображень. Відповідь, надана ГУ РСМЗ, внесла ясність.

Отже, в основу нарукавної емблеми покладено темно-синій трикутний щит. Як зазначено у відповіді, темно-синій колір щита “був визначений як прикладний колір інтендантського корпусу українського війська часів Української Народної Республіки і вказує на спадковість військових традицій”. Звернення до національного історичного досвіду можна тільки вітати. Щоправда, не зовсім зрозуміло, чому саме УНР. Адже, наприклад, в період існування Української Держави інтендантським управлінням (крім Головного), установам та закладам було присвоєно в якості приборного кольору бірюзовий з червоним кантом[2]. Якщо ж говорити про Військо УНР, то його інтендантів відрізняв спочатку сірий, а згодом – темно-блакитний колір[3].

Центральним елементом емблеми, за словами розробників, є “срібне стилізоване зображення обладунку на темно-синьому зі срібною облямівкою стилізованому зображенню цейхгуза”. Обладунок символізує озброєння і військове спорядження. Тож відсутність ніг не повинна бентежити, адже це не сам лицар, а лише обладунок. Втім, все одно неясно, куди подівся захист нижніх кінцівок. А те, що прийняли за чотири стрілки, насправді цейхгауз (очевидно, вигляд зверху). У тексті відповіді роз’яснюється, що цейхгауз це “складське приміщення для зберігання зброї, спорядження, обмундирування та продовольства”. Нарешті, два золоті перначі, як символ органу військового управління, “вказують на два основні напрями логістичного забезпечення – тилового та ракетно-артилерійського озброєння”.

Читати також:Шило на швайку: емблеми на комір військовиків Збройних Сил України зразка 2017 року

Особливу увагу привертають перначі. На думку посадовців, які відповідають нині за розвиток символіки у ЗС України, саме зображення пернача повинно використовуватися в нарукавних емблемах органів військового управління та структурних підрозділів Міноборони. Натомість використання в них булави заборонено.

Це ніщо інше, як відверте нехтування традиціями. Адже ще за часів Української революції 1917–1920 рр. зображення булави (схрещених булав) широко застосовувалося у військовій символіці. Воно могло мати різні значення, в тому числі позначати органи військового управління[4].

Цейхгауз, а не стрілки: нарукавник Командування Сил логістики

Згадані вище обмеження можна було б списати на брак знань, якби не одна обставина. Річ у тім, що пернач (зокрема, такий його різновид, як шестопер) вельми часто присутній в символіці органів військового управління та структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації. Прикладами можуть служити нарукавні емблеми Головного командування Сухопутних військ (мал. 3), оперативного стратегічного командування Західного військового округу (мал. 4), управління (розбудови та розвитку системи застосування безпілотних літальних апаратів) Генштабу (мал. 5). Виходить, нинішні розробники під виглядом “традицій козацького війська” переймають досвід “старшого брата”.

Таким чином, нарукавна емблема Командування Сил логістики є черговою ілюстрацією новітніх тенденцій розвитку символіки військових частин ЗС України. Намагання робити емблеми чіткими й лаконічними та прагнення врахувати історичний досвід заслуговують на підтримку. Проте історичний досвід застосовується у вельми специфічний спосіб, а підходи до розробки надто вже нагадують російські. Перед фаховим середовищем постає завдання продовжувати ретельний аналіз загальних тенденцій та конкретних зразків символіки, результати якого знадобляться в майбутньому під час організації роботи з усунення недоліків.



Примітки:

  1. За радянсько-російською термінологією, яку нав’язує Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України – “нарукавний знак”.
  2. Пінак Є., Чмир М. Військо Української революції 1917–1921 років. – Харків, 2017. – С. 244.
  3. Там само. – С. 307, 309, 384.
  4. Див.: Чмир М. Ідея гетьманської держави у символіці та емблематиці Української Армії 1918 р. // Знак. – 2002. – Ч. 27. – С. 10–11; Його ж. Символіка нагород і нагрудних знаків частин та з’єднань Армії УНР періоду інтернування 1921–24 рр. // Знак. – 2002. – Ч. 28. – С. 10–11; Його ж. Булава в українській військовій символіці та емблематиці 1917–1921 рр. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – Число 10. – У двох част. – Част. 1. – К., 2003. – С. 207–220; Його ж. Символіка нарукавних знаків збройних сил ЗУНР-ЗОУНР 1918–1919 рр. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – Число 11. – У двох част. – Част. 1. – К., 2004. – С. 308–328.


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.

Використані джерела: vijsko.milua.org