Ребрендинг сухопутної складової вітчизняного флоту: зміна іміджу починається з назви

Ігор Підопригора
24.03.18
Ukrainian Military Pages

Багато дослідників сучасної історії України небезпідставно стверджують, що зі здобуттям у 1991 році незалежності України її інститути формально стали інститутами нової держави, але реально і армія, і правоохоронні органи залишилися радянськими за змістом.

Однак на відміну від Радянської армії Збройні Сили України втратили агресивність і виявились слабо підготовленими до війни з колишньою «метрополією», особливо в нових «гібридних» умовах. Не останню роль у цьому відігравала й привязаність до військових традицій – свят, назв, увіковічнення героїв війн тощо.

Сьогодні стає очевидним, що зміну вигляду війська необхідно було проводити одразу ж після проголошення незалежності. Тоді через слабкість агресивного сусіда був час будувати Збройні Сили з нуля, в тому числі й впроваджувати суто українські військові традиції, а не видозмінювати радянські устої і звичаї. Час показав, що держави, які почали цей процес на початку 90-х років минулого століття, зараз є членами НАТО та мають збройні сили відповідних стандартів.

Про необхідність «ідеологічного перепрошивання» армії заговорили після Помаранчевої революції та російсько-грузинської війни, в тому числі й на флоті.

Протягом 2009 року у військах берегової оборони Військово – Морських Сил Збройних Сил України за ініціативи тодішнього начальника Центру військ берегової оборони генерал-майора Олександра Островського проводилася робота по відновленню історичної пам’яті задля того, щоб сучасні морські піхотинці з гордістю могли назвати себе нащадками славних традицій воїнів українського флоту доби визвольних змагань. Адже корені української морської піхоти сягають буремних років визвольної боротьби 1917-21 років.

Ukrainian Military Pages Ukrainian Military Pages На фото: Морський міністр УНР М. І. Білинський і
С.O.Шрамченко (у формі 1-го Гуцульского полку
морської піхоти, 1919 р.)

Саме на початку 1919 року контр-адмірал Михайло Іванович Білинський, тодішній міністр морських справ Української Народної Республіки, розпочав формування першого полку морської піхоти, який отримав назву «Гуцульського». Свою назву полк дістав через те, що через недостатню кількість спеціалістів з морської справи його основу склали молоді гуцули – сплавники лісу з карпатських річок.

Згодом полк виріс у дивізію морської піхоти, яка протягом 1919-20 років в авангарді військ Української Народної Республіки брала участь у запеклих боях за визволення рідної землі.

Останній бій морські піхотинці прийняли 21 листопада 1921 року під містечком Базар на Житомирщині. Вони вибрали смерть замість неволі та загинули непереможеними, тим самим подавши приклад безмірної відданості своєму народові і військовому обов’язку. Герої битви під Базаром – морські піхотинці флоту Української Народної Республіки, своїм життям відстояли честь української зброї і Українського Флоту.

Ukrainian Military Pages 1. Офіцер 1-го Гуцульського полку морської піхоти. 1919 р.
2. Старшина 1-го Гуцульського полку морської піхоти. Квітень 1919 р.

Результатом роботи щодо увічнення пам’яті українських морпіхів мало стати присвоєння почесного найменування «імені Михайла Білинського» єдиному на той час в Україні батальйону морської піхоти, дислокованому в Феодосії. Українські морські піхотинці з гордістю могли вже тоді називати себе «Білинцями». Також планувалося назвати одну з рот батальйону «Гуцульською». Та й роботу з комплектування військовослужбовцями служби за контрактом було спрямовано на те, щоб юнаки з Івано-Франківщини – правнуки українських морських піхотинців доби визвольних змагань, проходили службу саме в морській піхоті.

Однак з різних причин тим задумам не судилося збутися. Єдине, чим тоді змогли скористатися командири військових частин сухопутної складової Військово-Морських Сил – це положеннями наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №262 «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок надання об’єднанням, з’єднанням, військовим частинам, кораблям, установам, військовим навчальним закладам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України дійсних та умовних найменувань і правила їх застосування при листуванні», які дозволяли для бойових частин у загальновійськовий номер після цифрової позначки включати найменування населених пунктів за місцем їхньої дислокації.

Тож на момент анексії Криму військові частини мали назви: 406 Сімферопольська берегова артилерійська група, 1 Феодосійський окремий батальйон морської піхоти, 501 Керченський окремий батальйон морської піхоти. Не мала назви, пов’язаної з місцем дислокації, лише 36 окрема бригада берегової оборони, дислокована в Перевальному поблизу Сімферополя.

Ukrainian Military Pages Емблеми військових частин військ берегової оборони ВМС ЗС України, початок 2014 року

Російсько-українська війна змушує по-новому підійти до справи присвоєння почесних найменувань військовим частинам, акцентуючи увагу на перемогах української зброї в різні часи – доби Київської Русі, часів козаччини та періодів визвольних змагань у ХХ столітті, при цьому абстрагуючи від російсько-радянської спадщини на кшталт «...ордена Кутузова ІІІ ступеню».

Цілком виправданим і доцільним на сьогоднішній день є присвоєння одній з військових частин морської піхоти імені Михайла Білинського. Також доречним буде увіковічнення імені Петра Болбочана – визволителя Криму від більшовиків у квітні 1918 року.

Ukrainian Military Pages Ukrainian Military Pages На фото: полковник Петро Болбочан, генерал Олексій Алмазов.

Увічнення цих імен в назвах військових частин морської піхоти може стати певною ідеологічною противагою у смисловій війні, підкреслюючи боротьбу проти російських загарбників. До речі, військова частина Чорноморського флоту РФ, дислокована в Криму на місці 36 бригади берегової оборони, нині носить назву 126 Горлівської дивізії – однієї з частин, яка в 1944 році визволяла півострів від гітлерівців, що напевне має на меті підкреслити їх значення як визволителів.

Можливо, незабаром звернення до морських піхотинців «Білинці» або «Болбочанівці» стане звичним явищем.

Флотські артилеристи-гармаші в недалекому майбутньому зможуть називати себе «Алмазівцями» – на честь Олекси Алмазіва, очільника артилерії під час Кримського походу українських військ під проводом Петра Болбочана, адже військова частина має «кримське» коріння.

Певну роботу щодо визначення можливих напрямів присвоєння почесного найменування проведено й у новоствореній реактивній артилерійській частині флоту, дислокованій на Одещині.

Перший напрям пов’язаний з прямим історичним зв’язком з реактивною артилерійською частиною, колись дислокованою на теренах Криму – 816 артилерійським Ельбінгським полком.

Ukrainian Military Pages Емблема та нагрудний знак 816 реактивного полку

Перевагами цього варіанту є те, що 816 реактивний полк раніше перебував у складі Чорноморського флоту, а згодом у ВМС ЗС України; простежується пряма лінія правонаступності, оскільки реактивний артилерійський дивізіон, який став першим підрозділом новоствореної реактивної частини, веде свою історію від одного з дивізіонів 816 реап; військовослужбовці, які колись служили в полку, зараз з честю виконують завдання по захисту Батьківщини (серед них полковник Євген Добринін); певна кількість ветеранів полку проживає на території України і не пориває зв’язку зі Збройними Силами України загалом і ВМС ЗС України зокрема (в їх числі Олег Найда).

Емблеми реактивного артилерійського полку та окремої артилерійської бригади ВМС ЗС України

Спірним питанням є акцентуація уваги виключно на радянській спадщині, адже 816 реап було сформовано під час ІІ світової війни під Ленінградом.

Другий напрям має на меті вшанування в почесному найменуванні імені одного з артилерійських начальників – учасника боротьби за незалежність Української держави. У взаємодії з Національним воєнно-історичним музеєм України встановлено, що найбільш оптимальним є присвоєння військовій частині імені полковника армії УНР Григорія Павловича Чижевського, в різні часи командира 1 Українського гарматного полку дивізії Синьожупанників, міністра внутрішніх справ УНР, начальника 3 гарматної бригади Залізної дивізії Армії УНР, учасника Другого Зимового походу (був начальником артилерії Української повстанчої армії).

Ukrainian Military PagesВоїни Армії УНР в таборі інтернованих у місті Каліш (Польща), квітень 1921 року. Перший зліва у першому ряду – полковник Григорій Чижевський. Фото з сімейного архіву Чижевських

Перевагами даного варіанту є увіковічнення імені одного з видатних артилерійських начальників доби визвольних змагань українського народу; проживання нащадків вказаного воєнначальника на території Польщі.

Третій напрям пов’язаний з існуванням у складі українського війська під час визвольних змагань 1917-1921 років Чорноморського гарматного полку. Історія цієї артилерійської частини пов’язана з діяльністю Костянтина Смовського, який у 1918 році створив і очолив гарматну батарею Гайдамацького коша Слобідської України, разом з нею брав участь у вуличних боях із більшовицькими повстанцями, зокрема, за “Арсенал”, дніпровські мости; в подальшому створив і очолив гарматну батарею Окремого чорноморського коша, на основі якої сформував Чорноморський гарматний полк. Артилеристи Чорноморського коша, а згодом Чорноморської дивізії, боронили Київ від більшовиків взимку 1919 року. В умовах постійних боїв, розвалу та деморалізації Чорноморської дивізії внаслідок більшовицької пропаганди саме артилеристи гарматного полку першими перейшли до інших військових формувань молодої держави і продовжили боротьбу. Перевагою даного варіанту є увіковічнення назви однієї з артилерійських військових частин доби визвольних змагань 1917-1921 років, яка до того ж гармонійно поєднує сучасні специфіку і приналежність військової частини до Військово-Морських Сил.

Звичайно, зміна назв військових частин потребуватиме кропіткої роботи та співпраці істориками, зокрема з співробітниками Національного воєнно-історичного музею України.

Підготовка ідеологічного підґрунтя для змін потребуватиме кропіткої роз’яснювальної роботи серед особового складу, спрямування зусиль інформаційно-пропагандистського забезпечення на формування нового світогляду військовослужбовців, просякнутого історичним символізмом. Ця робота буде доволі тривалою, але вона вкрай необхідна.

«Вірний завжди», «Ми – Боги війни», «Обрані долею» - гасла військових частин сухопутної компоненти українських Військово-Морських Сил: морських піхотинців та флотських артилеристів. В цих гаслах закарбовані й славні традиції наших предків. Хотілося б, щоб імена славних синів Вітчизни були навіки закарбованими в назвах цих частин. І тоді можна буде впевнено сказати: «Славетним бойовим традиціям воїнів українського флоту – жити, а значить і вітчизняному флоту – бути!».




ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Підопригора Ігор Іванович, підполковник
кафедра морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил)
Національного університету оборони України
ім. Івана Черняховського



Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.

Читати новини від Ukrainian Military Pages у Telegram