G6 стала новаторською артсистемою для свого часу. Високі балістичні якості вона поєднує з рухливістю, стійкістю до підриву на мінах, ефективною системою управління вогнем.
У роки Холодної війни збройні сили ПАР вели інтенсивні бойові дії на територіях суміжних держав. Країні доводилося утримувати велику армію, а військові витрати досягали 15% держбюджету. Все це поглиблювалося ще й міжнародним ембарго на постачання озброєнь. Щоб забезпечити армію сучасною технікою і зброєю, в ПАР створили повноцінний військово-промисловий комплекс, здатний, зокрема, випускати сучасні артилерійські системи.
Бойові дії на території Анголи, що почалися в 1975 році, показали, що південноафриканській артилерії необхідна далекобійна артсистема калібру 155 мм, здатна протистояти 130-мм гарматі М-46. За допомогою звернулися до групи канадського вченого Джеральда Булла, що мала у своєму «портфоліо» далекобійну гармату-гаубицю GC45. На її основі була створена і в 1983 році прийнята на озброєння 155-мм буксирована гармата-гаубиця G5. Ще в ході її розробки в ПАР ухвалили рішення про створення самохідного варіанту.
У 1978 році були затверджені тактико-технічні вимоги до САУ:
- дальність стрільби звичайним снарядом – 30 км;
- здатність вести вогонь боєприпасами роздільного заряджання стандарту НАТО;
- возимий боєкомплект – не менше 40 снарядів;
- кут обстрілу в горизонтальній площині – до 360 градусів;
- час від виявлення цілі до відкриття вогню – не більше 2 хвилин;
- закрите ергономічне бойове відділення;
- колісне шасі;
- можливість подальшої модернізації.
Розробка
Проєктування самохідки в рамках програми «Зенула» почалося в 1979 році. Спочатку передбачалося, що шасі буде чотиривісних, але дуже скоро вибір зробили на користь тривісного варіанту. За рівнем рухливості САУ повинна була відповідати БТР «Ратель».
Перший прототип САУ був готовий вже в жовтні 1981 року. Спочатку передбачалося побудувати дев'ять прототипів, але обмежилися лише чотирма (плюс однією баштою). Екіпаж прототипів складався з п'яти осіб. Від майбутніх серійних САУ вони відрізнялися конфігурацією башточок на даху башти, іншим розташуванням оглядових приладів у стінках башти й іншими деталями. Єдиним прицільним пристроєм був гарматний кутомір, хоча передбачалася можливість сполучення самохідки з системою управління вогнем AS80 (батарейного рівня).
В ході випробувань кожен з прототипів подолав близько 10 000 км по дорогах і бездоріжжю, а також зробив близько 1000 пострілів. У 1987 році прототипи пройшли випробування в бойовій обстановці на території Анголи. У тому ж році виготовили чотири передсерійні САУ G6 «Ріно» («Носоріг»). Серійний випуск почався в 1988 році, а через рік в армії ПАР сформували першу батарею G6.
Конструкція
155-мм САУ G6 є тривісною повнопривідною колісною броньованою машиною. У передній частині корпусу розташоване відділення управління з робочим місцем водія, за ним – моторно-трансмісійне відділення, а далі в корму – бойове відділення з баштою, що обертається. Водій має три великі вікна з бронескла, що забезпечують огляд на 180 градусів. У разі необхідності переднє вікно можна закрити броньованим щитком (за допомогою важеля з робочого місця водія).
Крім водія, в екіпаж САУ входять п'ять осіб: командир, навідник, замковий, заряджаючий і піднощик. Навідник розташовується в лівій передній частині башти, за ним – заряджаючий. Командир знаходиться в правій передній частині башти, а за ним – замковий. Підношувач при веденні вогню перебуває зовні САУ.
Командирська башточка САУ забезпечена шістьма перископами й одностулковим люком. Другий одностулковий люк розташований в даху башти зліва від гармати. Біля нього можна встановити 12,7-мм кулемет М2НВ (боєкомплект 1000 патронів), 7,62-мм MAG або М1919 (2000 патронів). У правому борту башти є дверцята, а у днищі бойового відділення – евакуаційний люк.
Корпус і башта G6 зварні, з листів сталевої броні. Товщина в передній проєкції – 40 мм, а по бортах – 12-20 мм. Це забезпечує в передній проєкції захист від 20-23-мм снарядів, а по бортах – від вогню стрілецької зброї. Як і інша бронетехніка ПАР, ця САУ відрізняється високою стійкістю від підриву на мінах. Під кожним з коліс вона може витримати вибух міни із зарядом, еквівалентним 6 кг тринітротолуолу.
У передній частині башти змонтовані два блоки по чотири 81-мм димові гранатомети.
САУ озброєна 155-мм знаряддям зі стволом довжиною 45 калібрів і дульним гальмом ефективністю 35%. Автофретірований ствол важить 1760 кг і має 48 нарізів. Сила віддачі при пострілі досягає 580 кН, довжина відкату – 1010 мм. Максимальний тиск в стволі – до 350 МПа (за іншими даними – 335 МПа). Затвор поршневий, з обтюратором системи Банжо, відкривається вправо і вниз.
На марші ствол гармати фіксується люнетом з дистанційним управлінням. Час переведення САУ з маршового положення в бойове становить 60 секунд, назад – 30 секунд. Самохідка забезпечена двома парами гідравлічних опор (в середній частині машини й в кормі), на яких вивішується перед стрільбою. Допускається і стрільба без вивішування.
G6 використовує ті ж види боєприпасів, що і буксирована гаубиця G5. Серед них:
- осколково-фугасний снаряд масою 45,3 кг з дальністю стрільби 30 км;
- осколково-фугасний снаряд з газогенератором масою 47,7 кг і дальністю стрільби 39 км;
- касетний снаряд масою 48 кг і дальністю стрільби 39 км;
- димовий і освітлювальний снаряди масою по 45,3 кг з дальністю стрільби 39 км.
G6 може стріляти й наддалекобійними снарядами V-LAP, що розроблявся з 1996 року. У вересні 2001 року таким снарядом була досягнута дальність стрільби 53,6 км. Нарешті, в травні 2012 року пройшли випробування із застосуванням американських керованих снарядів «Екскалібур». Під час них чотирма снарядами була вражена ціль на дальності 38 км.
Для стрільби служать метальні заряди М51, М52, М53 і додаткові. Їх комбінації дозволяють укомплектувати вісім різновидів зарядів. Мінімальний (заряд М51) забезпечує початкову швидкість снаряда 350 м/с, максимальний (заряд М35) – 897 м/с. Для стрільби снарядами з донними газогенераторами та типу V-LAP використовуються додаткові заряди.
Магазин на 45 снарядів і 50 метальних зарядів розташований в кормовій частині башти. Доступ до нього можливий і зовні машини – через два великих прямокутних люка, також служать в якості вишибних панелей в разі детонації боєприпасів.
Гармату забезпечено механізованим напівавтоматичним пристроєм заряджання, що працює у всьому діапазоні кутів підвищення. Снаряд витягується з магазину вручну і подається на розташований зліва від гармати подавач, рухливий у вертикальній площині. Після натискання заряджаючим відповідної кнопки снаряд подається на лінію досилання і досилається до зарядної комори гідравлічним досилачем. Метальний заряд досилається вручну замковим. Протягом 20 секунд гармата здатна зробити три постріли. При веденні вогню протягом 15 хвилин скорострільність становить чотири постріли на хвилину. При перевищенні допустимої температури зарядної камори та ствола на пульті командира спрацьовує відповідна світлова та звукова сигналізація.
Кут вертикального наведення становить від -10 до +75 градусів, горизонтального – 360 градусів. Але на практиці вогонь ведеться в діапазоні, що не перевищує 40-45 градусів вліво і вправо від повздовжньої осі САУ. Приводи наведення гармати – електрогідравлічні.
Серійні G6 є автономними гарматами. Вони забезпечені системою управління вогню з виходом на рівень батареї, яка дубльована інерціальною навігаційною системою. Можлива установка приймача GPS. Для прицілювання в разі відмови системи управління вогнем є кутомір. Для стрільби прямим наведенням на дальність до 3 км на місці навідника встановлений оптичний приціл. Опціонально на G6 можна додатково встановити лазерний далекомір. САУ обладнана КХ / УКХ радіостанцією з дальністю дії до 50 км.
Силова установка САУ G6 складається з 12-циліндрового дизеля повітряного охолодження «Магірус-Дойц» FL 413 потужністю 525 к.с. і механічної коробки передач (шість швидкостей вперед і одна назад). Для роботи на вогневій позиції з вимкненим мотором в кормовій частині башти є допоміжна силова установка потужністю 50 к.с.
Служба
Бойовий дебют G6 відбувся в 1987 році в ході операції «Модулар». Чотири гармати утворили взвод підтримки бойової групи «Чарлі» 20-ї піхотної бригади. У листопаді 1987 року бойова група «Чарлі» атакувала позиції 16-ї бригади ангольської армії в межиріччі Чабанг і Хубе. Під час одного з вогневих нальотів був уражений аеродром, на якому знищені чотири винищувачі МиГ-21.
Згідно з офіційною інформацією, на початку 90-х років в армії ПАР були три батареї «Ріно» (в кожної вісім гармат – два чотиригарматні взводи). Всі САУ поставлялися без систем управління вогнем і навігації, з поступовим дообладнанням ними.
Обсяг виробництва G6 для армії ПАР виявився невеликий – поставки САУ припали, в основному, на період після закінчення прикордонних воєн. Станом на 2019 рік армія мала у своєму розпорядженні 43 САУ «Ріно». Штатну чисельність батареї зменшили до шести гармат.
G6 перебувають на озброєнні трьох артилерійських полків: регулярного 4-го (Почефструм) і територіальних «Наталь» і «Сандфонтейн» (Дурбан і Сандтон відповідно). За підсумками експлуатації «Ріно» вважається в армії ПАР досить ефективною і вдалою конструкцією.
Для експорту був розроблений варіант G6M1A3, що відрізняється поліпшеним ежектором, вдосконаленим досилачем і деякими іншими нововведеннями. Першим покупцем цих машин стали Об'єднані Арабські Емірати. Поставки перших з 78 замовлених самохідок почалися в 1991 році, ними укомплектували три артполки. G6 армії ОАЕ брали участь у миротворчій місії в Косово. У серпні 2015 року одну або дві батареї G6 морським шляхом доставили в Аден. У складі контингенту армії ОАЕ самохідки брали участь в бойових діях проти загонів хуті у міста Таїз.
Другим і, як виявилося, останнім закордонним покупцем G6 став Оман. Він придбав 24 самохідки, поставки яких почалися в 1995 році. Інтерес до САУ проявляли Саудівська Аравія, Кувейт і навіть Польща. Чилі в кінці 80-х років вели переговори про ліцензійний випуск під позначенням CC SP-45, але всі ці плани так і залишилися на папері.
Спроби модернізації
У березні 1998 року вперше була представлена вдосконалена САУ G6-52. Як випливає з позначення, самохідка отримала новий ствол довжиною 52 калібри. Його маса становить 2070 кг. Ствол забезпечений дульним гальмом ефективністю 38%. Обсяг зарядної камори становить 23 л.
У порівнянні з базовим варіантом у G6-52 удосконалено механізм заряджання – метальні заряди тепер також подаються за допомогою цього механізму, а не вручну. Завдяки цьому зросла скорострільність. Перші три постріли гармата здатна здійснити протягом 15 секунд, а протягом першої хвилини – зробити вісім пострілів.
У 2001 році з'явився варіант ER G6-52L, що відрізняється зарядної каморою об'ємом 25 л і допрацьованим дульним гальмом. В ході стрільб снарядом V-LAP у 2006 році з цієї зброї була досягнута дальність 75 км.
Ще одним варіантом, що використав шасі G6, стала ЗСУ з британською баштою «Марксмен» (з двома 35-мм гарматами). Відповідний проєкт з'явився в кінці 1994 року, проте ні він, ні вдосконалені варіанти САУ серійно не будувалися.
Поза всяким сумнівом, САУ G6 стала новаторською артсистемою для свого часу. Високі балістичні якості вона поєднує з хорошою рухливістю, стійкістю до підриву на мінах, ефективною системою управління вогнем. Однак з огляду на загальних змін військово-політичної обстановки обсяг закупівель для армії ПАР виявився невеликим, а експорт вдалося здійснити лише у дві країни. Наразі виробництво і розвиток G6 припинено.
Тактико-технічні характеристики (ТТХ) САУ G6 Rhino
Література
- Nita M. Bóg wojny z Afryki // Nowa Technika Wojskowa, 2020, №4
- army-technology.com
- globdlsecurity.org
- military-today.com
Використані джерела:
warspot.ru
