Топ ОПК - 2021: Щорічний рейтинг підприємств ОПК України

останнє оновлення 07.09.21 Щорічний рейтинг українських підприємств, які виробляють продукцію (надають послуги) військового та ...

понеділок, 19 липня 2021 р.

«Байрактар» і «синдром вундерваффе»

Автор: Андрій Харук
Bayraktar

Останні кілька років турецькі безпілотники «Байрактар» ТВ2 стали постійними персонажами військових новин. Кампанії Туреччини в Іраку, Сирії, бої в Лівії, нарешті, друга карабаська війна (осінь 2020 р.) сприяли надзвичайному зростанню популярності «Байрактарів» на світовому ринку озброєнь. Кадри уражень бомбами з «Байрактарів» різноманітних військових цілей в Нагірному Карабасі, які транслювались практично в режимі реального часу, стали чудовою рекламою цієї зброї. Та чи може «Байрактар» претендувати на титул «вундерваффе»? Розберемось на прикладі Азербайджану.

Куплені Азербайджаном турецькі безпілотники не діяли ізольовано – вони працювали в цілісній системі розвідки, управління і зв'язку. Масштаби цієї системи цілком відповідають країнам першого світу.

Зокрема, агенція «Азеркосмос» експлуатує два власні супутники зв'язку «Азерспейс-1» і «Азерспейс-2» (американського виробництва). Це апарати подвійного призначення, тобто, працюють як для цивільних структур, так і на потреби військових. Крім того, агенція має і власний розвідувальний супутник «Азерскай»/SPOT-7 виробництва «Ербас Дефенс енд Спейс». Крім того, «Азеркосмос» купує розвідувальні дані з супутника SPOT-6 і (за непідтвердженою інформацією) з супутника RADARSAT-2 канадської фірми MDA. Останній обладнаний радаром з синтезованою апертурою, завдяки чому може отримувати зображення земної поверхні з практично фотографічною точністю незалежно від погоди.

Маючи цифрове зображення цілі (складу боєприпасів чи палива, радіолокаційного посту тощо) та її цифрові координати, «зашиваємо» їх у пам'ять баражуючого боєприпасу – і вуаля! Скажімо БПЛА-камікадзе «Хароп» за такими даними здатен діяти цілком автономно, без контакту зі станцією наведення.

Говорячи про внесок Туреччини в перемогу Азербайджану, треба відзначити, що чи не важливішим за поставки «Байрактарів» стало використання турецького літака ДРЛВ Е-7Т. Літаючи над турецькою провінцією Ерзурум, він контролював увесь повітряний простір над Вірменією і Нагірним Карабахом на глибину 450-500 км. Не виключено, що з борту Е-7Т здійснювалось управління «Байрактарами», завдяки чому суттєво розширювався їхній радіус дії (при застосуванні наземних станцій він становить 150 км).

Треба мати на увазі, що «Байрактар» ТВ2 – далеко не єдиний БПЛА в азербайджанських збройних силах. Ще десять років тому Азербайджан купив п'ять ізраїльських дронів «Герон» – вони й досі лишаються найважчими азербайджанськими безпілотниками. Ще раніше надійшов десяток «Гермесів 450», а у 2017 році – два «Гермеси 900». Нарешті масово (сотнями екземплярів) закуплялися баражуючі боєприпаси (одноразові БПЛА) «Хароп», «Орбайтер-1К», «Скай Стрікер»... «Харопи» і «Скай Стрікери» використовуються не тільки армією, але й прикордонною службою Азербайджану (ця структура значно більш мілітаризована, ніж прикордонні служби більшості країн – вона, наприклад, має власну ескадрилью Мі-35М). Масове використання баражуючих боєприпасів фактично паралізувало вірменську логістику.

Азербайджан використовував БПЛА в комплексі, причому «Байрактари» були лише однією з ланок. Здебільшого це відбувалось так: важкий БПЛА (той же «Герон») баражував на висоті близько 8 км. Далі на ціль виходили «Байрактари». З висоти 6-7 км вони здійснювали дорозвідку й застосовували свої мінібомби. А після них наставала черга дронів-камікадзе, які йшли до цілей на малих і надмалих висотах.

Ще один аспект, який часто лишається поза увагою – друга карабаська війна стала не тільки (і можливо, навіть не стільки) війною дронів, скільки війною артилерії. Саме артилерія (ствольна і реактивна) стала основним засобом ураження цілей азербайджанською армією. Переважно самохідна, з сучасними артсистемами і боєприпасами, вона активно маневрувала і діяла в мережецентричній системі управління вогнем. Значну частку бойових завдань виконала бригада САУ «Дана-М2» (36 гармат), які завдяки колісному шасі можна було швидко перекидати з однієї ділянки фронту на іншу. Фактично, збройні сили Азербайджану створили розвідувально-ударну систему, яка дозволяла уражати цілі практично одразу ж після виявлення. А протистояла їй артилерія, яка діяла у тому ж стилі, як і під час штурму Берліну, озброєна гаубицями Д-20 зразка 1953 року...

Які висновки для України?

Насамперед – системність! У моїй улюбленій фразі «Воюють не танки – воюють структури» слово «танки» цілком можна замінити на «Байрактари». Без системи розвідки, без системи отримання й обміну інформацією, яка працює в режимі реального часу, застосування «Байрактарів» буде вкрай неефективним.

Друге – масовість. Гомеопатичні партії «Байрактарів», які досі куплені для Збройних сил України – це крапля в морі. Слід усвідомлювати, що БПЛА, навіть такий, як «Байрактар» – це витратний матеріал. Відзначу лише, що Туреччина за рік боїв в Лівії (з травня 2019 до травня 2020-го) втратила з бойових і технічних причин 26 «Байрактарів». Дюжини українських БПЛА при зіткненні з сильнішим противником явно не вистачить, щоб вплинути на хід бойових дій.

Третє – бракуюча ланка. Це баражуючі боєприпаси. Скільки про них говорилось, навіть ліцензію в Польщі купували – і все...

І нарешті – last but not least – модернізація артилерії. З врахуванням досвіду Азербайджану закупівля Україною САУ «Дана-М2» – правильний крок. Але! 26 екземплярів??? На два дивізіони??? Мізер...



Даний матеріал належить до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.

Використані джерела:
Про життя, летунство та інші дрібниці