Здача інтересів України під час передачі РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет – звіт ТСК

Здача інтересів України під час передачі РФ стратегічних бомбардувальників та  крилатих ракет – звіт ТСК

До вашої уваги додаток 4 до Звіту ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.


Інформація
щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень, у т.ч. укладення міжнародних договорів, умови яких суперечили національним інтересам України під час передачі до РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет повітряного базування великої дальності

Під час опрацювання наданих до Комісії документів було також встановлені факти, які можуть свідчити про прийняття рішень, у т.ч. укладення у зазначений період договорів з Російською Федерацією, умови яких суперечили національним інтересам України, але відповідали економічним та політичним інтересам РФ, а факт укладення та виконання таких договорів, крім того, що суперечили Законам України, призвели до завдання Україні збитків в особливо великих розмірах.

Так, наприклад, у 1994 році за ініціативою України був розпочатий переговорний процес щодо передачі до Російської Федерації важких бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання і тривав до моменту укладення Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання від 8 жовтня 1999 року.

За умовами договору Українська Сторона погодилась передати у власність Російської Стороні важкі бомбардувальники, оснащені для ядерних крилатих ракет повітряного базування великої дальності типу Ту-160 і типу Ту-95МС, крилаті ракети повітряного базування великої дальності (Х-55), а також обладнання для їхнього обслуговування в рахунок платежів по заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» перед Відкритим акціонерним товариством "Газпром" Російської Федерації.

Отже, на підстав укладеної угоди до РФ було передано:

  • 8 важких стратегічних бомбардувальників ТУ-160 (1 од. – 1989 р.в., 5 од. – 1990 р.в., 2 од. – 1991 р. в.) в комплекті з двигунами 1989 та 1991 р.в. з мінімальним нальотом з початку експлуатації;
  • 3 важких стратегічних бомбардувальника ТУ-95 МС (1 од. – 1990 р. в. та 2 од. 1991 р. в.) з комплектом двигунів 1990 та 1991 р. в. з мінімальним нальотом з початку експлуатації;
  • 575 крилатих ракет повітряного базування великої дальності (Х-55);
  • 12 одиниць додаткових турбореактивних двигунів НК-32 з мінімальним нальотом з початку експлуатації (середній наліт 350 мотогодин);
  • 12 одиниць додаткових турбогвинтових двигунів НК-12МП з нульовим нальотом (4 нові двигуни без нальоту, 8 двигунів із середнім нальотом 800 мотогодин);
  • обладнання для літаків Ту-160 (запасні частини та обладнання для літака, наземне обладнання для його обслуговування, авіаційне озброєння, радіоелектронне обладнання, всього 91 найменування);
  • обладнання для літаків Ту-95 МС (запасні частини та обладнання для літака, наземне обладнання для його обслуговування, авіаційне озброєння, радіоелектронне обладнання, всього 249 найменувань).

При цьому, наявна інформація про те, що окрема частина із переданих РФ крилатих ракет Х-55 за вказаним договором, були споряджені тактичними ядерними зарядами, адже наявна інформація про те, що тактичних ядерних зарядів на території України було понад 3 тисячі, а документально підтверджено про вивезення до 06.05.1992 року 2 883 тактичних ядерних зарядів. Зазначена інформація підлягає перевірці уповноваженими органами, зокрема Службою безпеки України.

Крім цього, за укладеною угодою Україна передала усю документацію до ТУ-160, ТУ-95МС та до крилатих ракет повітряного базування великої дальності, ймовірно була і передана і конструкторська документація з огляду на те, що такі ракети свого часу вироблялися на території України, зокрема двигуни до них, і РФ протягом тривалого часу не мало власного виробництва, однак на сьогодні РФ налагодила виробництво короткоресурсного двоконтурного турбореактивного двигуна, який є ключовим елементом при створенні крилатих ракет цього типу.

Згідно письмової доповіді командувача Військово-повітряних сил ЗСУ Стрельникова В. міністру оборони України Кузьмуку О. зазначене військово-технічне обладнання було сформоване та перебазоване 6 залізничними транспортами (124 вагони).

При цьому, за інформацією РФ на сьогодні використовує активно використовує передані Україною САК, зокрема ТУ-160, ТУ-95 МС, а також отримані в результаті розподілу ЧФ колишнього СРСР ТУ-22М3 та інші модифікації, а також за інформацією МО РФ відновлене виробництво цих літаків, оскільки кращих в світі ще не створили.

При цьому, оцінка майна, яке згідно укладеної угоди було передане до РФ не відповідала його вартості та була занижена щонайменше у десять разів.

Так, після відновлення виробництва модернізованого ТУ-160 в РФ вартість одиниці оцінюється на рівні 250 мільйонів дол. США., при цьому, відомо, що на 1998 рік вартість аналогічного американського надзвукового стратегічного бомбардувальника зі змінною стрілоподібністю крила (Rockwell B-1 Lancer), який за багатьма показниками поступається ТУ-160, становила 283,1 мільйонів доларів США.

З цього випливає, що оціночна за договором вартість 8-ох одиниць ТУ-160 з мінімально використаним ресурсом в боєздатному стані разом з системами обслуговування та запчастинами до них, у т.ч. 12-ма турбореактивними двигунами НК-32, плюс 3-ма одиницями ТУ-95 МС, який також виконує аналогічні завдання стратегічного бомбардувальника, з комплектом запчастин та систем наземного обслуговування, 12-ма одиницями додаткових турбогвинтових двигунів НК-12МП з нульовим нальотом, не відповідала реальній вартості такого майна.

Слід також зазначити, що за оцінками експертів, тільки вартість переданих згідно укладеного договору крилатих ракет Х-55 у кількості 575 одиниць, які за своїми характеристиками перевершують американську багатоцільову високоточну дозвукову крилату ракету BGM-109 Tomahawk, є щонайменше вдвічі вищою за суму, яку РФ списало в рахунок платежів по заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» перед Відкритим акціонерним товариством «Газпром» Російської Федерації.

Таким чином, з огляду проведену порівняльну оцінку зазначеного вище майна, з урахуванням мінімальної експлуатації САК а також понижуючого коефіцієнта (0,7), що враховує експлуатацію цих літаків, а також на обсяг переданого майна за договором, заявлена оцінка у 275 млн. дол. США у десять разів є нижчою за фактичну вартість такого майна, а відповідно Комісія вважає, що такими діями посадових осіб, що уклали прийняли рішення та/або уклали зазначений договір, державі Україні завдано збитків на суму понад 2,5 млрд. дол. США. за цінами на дату укладення відповідного договору.

Окремо слід зауважити, що вимога про скорочення носіїв стратегічних наступальних озброєнь за Договором про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року та Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року, яким Україна прийняла на себе зобов'язання, як правонаступник за зобов’язаннями колишнього СРСР, скоротити 36 відсотків таких носіїв, не створювала зобов’язань із знищення всіх літаків ТУ-160 та ТУ-95 МС. Тобто, аргументи про те, що такі стратегічні бомбардувальники, які були предметом зазначеної Угоди з РФ від 8 жовтня 1999 року, підлягали обов’язковому знищенню, є безпідставними, як і факт знищення інших стратегічних бомбардувальників з огляду на скорочення Україною понад 36 відсотків носіїв стратегічних наступальних озброєнь.

Також, дивно виглядає той факт, що скорочення парку стратегічних бомбардувальників здійснювалось за рахунок всіх літаків, які належали Україні, всіх міжконтинентальних балістичних ракет, всіх шахтних установок, хоча взятими Україною зобов’язаннями підлягало скороченню 36 % носіїв наступальних озброєнь.

З цього випливає, що стратегічні бомбардувальники України, які були знищенні понад норму, могли бути предметом продажу на світових ринках озброєнь оскільки не підпадали під обмеження щодо нерозповсюдження ракетних технологій, при цьому мали високу вартість, яка, з огляду на порівняльну оцінку військового майна, з урахуванням мінімальної експлуатації стратегічних авіаційних комплексів, а також понижуючих коефіцієнтів, що враховує експлуатацію цих літаків, становила понад декілька мільярдів доларів.

Окремо потрібно зазначити, що Україна взяла на себе зобов’язання передати у власність РФ зазначене військове майно на умовах компенсації його вартості в сумі 275 млн. дол. США в рахунок платежів по заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (голова правління Бакай І.Н) перед ВАТ «Газпром» РФ. Зазначену угоду з української сторони підписав прем’єр-міністр України Пустовойтенко В.П.

При цьому, норми угоди між Урядом РФ та КМУ в частині передачі військового майна у власність РФ в рахунок погашення заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед ВАТ «Газпром» РФ не відповідало вимогам законодавства України, зокрема Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», оскільки заборгованість між НАК «Нафтогаз України» перед ВАТ «Газпром» є заборгованістю, яка виникла між суб’єктами господарювання.

Тобто, прем’єр-міністром від імені держави прийнято рішення про передачу з України військового майна, що було загальнодержавною власністю, всупереч закону і рішенням Верховної Ради України, в рахунок погашення боргів НАК «Нафтогаз України», яка діяла на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності. При цьому, заперечень чи застережень Міністерства оборони України щодо погашення заборгованості суб’єкта господарювання за рахунок військового майна не було як момент укладення угоди, так і на момент її виконання.

Окремо Комісія звертає увагу на тому, що у складі Військово-повітряних сил ЗСУ на озброєнні були інші стратегічні бомбардувальники, які досі вважаються одними з кращих літаків у світі у своєму класі.

Наприклад, Ту-22 різних модифікацій, зокрема Ту-22М3 (дальній стратегічний бомбардувальник-ракетоносець/розвідник зі змінною геометрією крила), який активно використовувався РФ під час військових операцій в Грузії, Сирії, тощо, при цьому із застосуванням звичайних (неядерних) боєприпасів.

Виключно на підставі даних про розподіл Чорноморського флоту Україна отримала 20 одиниць сучасних стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 (19 одиниць були передані РФ), які з невідомих мотивів зняті з озброєння ЗСУ продані та/або утилізовані, хоча такі дії не вимагалися за укладеними міжнародно-правовими договорами щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь, зокрема за Договором про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року та Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року.

Також, згідно наданої Міноборони інформації, два бомбардувальника Ту-95 МС у 2006 році були включені до переліків надлишкового майна і ймовірно були реалізовані, попри те, що з доповідей Україна все знищила, оскільки такі озброєння підлягали скороченню та утилізації відповідно до взятих Україною зобов’язань про скорочення наступальних озброєнь.

Оцінку рішень щодо передачі з України до РФ важких бомбардувальників Ту-160 (8 од.), Ту-95МС (3 од.), крилатих ракет повітряного базування великої дальності Х-55 (575 од.), 124 вагонів дороговартісного обладнання до них, на умовах, які ймовірно не відповідали національним інтересам та задало державі збитків. При цьому, заборгованість «Нафтогазу» перед Міноборони по теперішній час не погашена в повному обсязі і за інформацією відомства становить понад 30 млн. грн.


Читати також:Як знищувались стратегічні ядерні сили України