Кремлівський райдер для Зеленського

05.11.19 | Павло Казарін
Кремлівський райдер для Зеленського

Відхід українських військ ‒ це лише проміжний етап. Далі має бути узаконена «народна міліція» на Донбасі. Окреме судочинство. Початися прямий діалог Києва з Донецьком і Луганськом. І, врешті-решт, після всього цього Україна матиме символічний, а не реальний суверенітет над Донбасом. Більшого від Мінських угод Україна не отримає.

Ви прочитали короткий переказ інтерв'ю Олексія Чеснакова, соратника Владислава Суркова. Того самого Суркова, який займається в Кремлі українським напрямом.

Гранично лаконічне. Досить скупе. Без емоцій. Усього лише перерахування російського райдера. Список вимог до України. Після виконання яких Київ усе одно отримає «символічний, а не реальний суверенітет». Тому що контроль над кордоном Москва має намір передавати лише своїм маріонеткам, але ніяк не Україні.

Інтерв'ю російських спікерів ‒ це те, що необхідно читати, щоб не впадати в ілюзії. Вони куди реалістичніші, ніж будь-які заяви українських спікерів. Включаючи недавню заяву Володимира Зеленського про три етапи припинення війни: припинення вогню, примирення людей, реальна реінтеграція. Одна проблема: у його описі реальності немає Росії.

Президент України розмірковує так, ніби йдеться про громадянське протистояння. В якому Росія виконує всього лише роль модератора та парламентера. Але всі ці слова втрачають будь-який сенс саме тому, що Україна ‒ жертва вторгнення, а не регіонального сепаратизму.

Припустімо, що українське керівництво насправді все розуміє. І що всі ці кроки ‒ всього лише спроба виставити Росію агресором. Довести Заходу, що Москва не йде на компроміси й не зацікавлена у врегулюванні. І в межах цієї переговорної спроби ‒ повернути додому максимально можливу кількість полонених і політв'язнів.

Але чому в Києві впевнені, що в Кремлі не прорахували таку можливість? І чому Банкова переконана, що в разі невдачі їй вдасться повернутися до колишнього статус-кво? Того самого, коли уповільнена війна уздовж лінії фронту була платою за право України на майбутнє.

І що робитимуть у Києві, коли виявиться, що політика кота Леопольда не працює? Що Москва не йде на поступки? Що вона сприймає переговори лише як обговорення умов здачі?

Як Київ виходитиме з переговорів? При цьому зберігаючи себе в Мінському процесі? Тому самому, до якого прив'язані санкції Заходу проти російської економіки? Ті ж санкції, які західні країни давно б хотіли обнулити?

Чому Банкова переконана, що їй вдасться проскочити в вушко голки? Чиї гарантії у неї є? Хто обіцяв їй в Європі, що «намагання ‒ не катування», і що опція «гірше не буде» за нею зберігається?

І що робитиме Київ із Донбасом у разі провалу переговорів? Оточить стіною? Але це ніяк не посилить українську стійкість. Просто тому, що Донбас ‒ це інструмент дестабілізації України. Москва просто експортуватиме Донбас в інші області країни.

У цьому й полягає головна проблема. Заяви російських спікерів максимально прагматичні. Вони не залишають жодного простору для ілюзій. А заяви українських спікерів не мають нічого спільного з реальністю. І з боку нагадують лише спроби критичного блефу з метою ввести противника в оману.


Павло Казарін
спеціально для Крим.Реалії

Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.