Швейцарська фірма «Моваг», що нині є частиною концерну «Дженерал Дайнемікс», відома, перш за все, як розробник і виробник комерційно успішного сімейства БТР «Піранья». Але в історії фірми були і провали. В цілому непогані бронемашини «Пума» і «Шарк» так і не змогли знайти свою нішу на ринку озброєнь.
У швейцарському військовому музеї у Фуллі зосереджена солідна колекція зразків бронетехніки, яка наочно показує еволюцію продукції фірми «Моваг». Серед прототипів серійних машин є і зразки, що не потрапили на заводський конвеєр. Історія їх створення, рівно як і деякі інженерні рішення, вельми цікаві для любителів військової техніки.
Тривісна «Пума»
На початку 60-х років фірма «Моваг» створила два вдалих зразки двовісних бронетранспортерів – «Вотан» (MR-8), прийнятий на озброєння прикордонної охорони ФРН, і більш легкий «Роланд», що експортувався в Грецію і ряд латиноамериканських держав. Спираючись на цей успішний досвід, керівництво «Мовага» вирішило спробувати щастя в більш важкому класі, розробивши 15-тонний бронетранспортер. Нова машина мала відповідати найвищим вимогам того часу, зокрема, бути амфібійною та мати здатність діяти в умовах застосування зброї масового ураження.
Машина, що дістала назву «Пума», була готова в 1966 році. Тривісна повнопривідна машина мала першу і третю керовані осі. Силова установка власної розробки «Моваг» включала восьмициліндровий V-подібний дизель M8DV потужністю 320 к.с. і механічну коробку передач М130-16S (шість швидкостей вперед і дві – назад). Рух на плаву забезпечували два гребних гвинти.
«Пума» була розрахована на перевезення 11 осіб – командира, водія, навідника і восьми десантників. Останні спішувалися через дверцята в кормовій стінці корпусу. У дверцятах були дві амбразури для ведення вогню з автоматичних гвинтівок, але в бортах машини амбразури були відсутні.
Базовим варіантом озброєння для «Пуми» вважалася одномісна башточка «Іспано-Сюїза» (аналогічна тій, що стояла на гусеничних БТР HS30) з 20-мм гарматою HS820 і 7,62-мм кулеметом MG3, а також шістьма 76-мм димовими гранатометами. Саме у такій конфігурації прототип БТР представлений в музеї. Але на «Пумі» випробовувалися й інші варіанти озброєння, наприклад два кулемети MG3 на дистанційно керованих лафетах (подібних тому, що був розроблений для БМП «Мардер»).
Випробували і спарену пускову установку 81-мм некерованих ракет MRS-80 з механізмом перезарядження – цей зразок настільки цікавий, що заслуговує на окрему розповідь. У проєктах залишилися різні варіанти озброєння «Пуми» 30-мм і 40-мм гарматами, зокрема і зенітними.
«Пума» успішно демонструвалася на полігонах, військові різних країн оглядали бронетранспортер, захоплено цокаючи язиками, але на цьому все й закінчилося. Складна та дорога машина випередила свій час. Фірма «Моваг» вивчила урок, приступивши до розробки дешевшої альтернативи – нею стала знаменита «Піранья».
Важкий носій зброї
«Піранья», запущена у виробництво в 1972 році, продемонструвала значний потенціал розвитку – досить сказати, що нині виробляється вже п'яте покоління цього БТР. Однак схема компоновання «Піраньї» з переднім розташуванням силової установки накладала певні обмеження на розміщення важких систем озброєння – наприклад, засобів ППО або башт з танковими гарматами. Тому в 1978 році почалося розроблення чотиривісної бронемашини «Шарк». Вона використовувала деякі конструктивні рішення «Піраньї», але створювалася як носій зброї (Waffenträger). Головною відмінністю «Шарка» стало кормове розташування двигуна, що дозволяло встановити башту з озброєнням в центрі ваги машини.
На прототип «Шарка», будівництво якого завершилося у березні 1981 року встановили восьмициліндровий двигун 8V71TA фірми «Детройт Дизель», що розвивав потужність 530 к.с. Доступ до нього забезпечувався через два великих люки в даху корпусу. У блоці з двигуном встановлювалася автоматична п'ятиступенева коробка передач «Аллісон» НТ-750. Керовані перша і четверта осі мали пружинну підвіску, а друга і третя – торсіонну. Пневматики «Мішлен» забезпечували можливість руху навіть з кількома кульовими пробоїнами. Попри свою «акуляче» назву, «Шарк» не був плавучим.
Корпус бронемашини виготовлявся зі сталевої броні та забезпечував захист від 14,5-мм куль. За бажанням замовника «Шарк» міг обладнуватись приладами нічного бачення, автоматичною системою пожежогасіння та фільтровентиляційною установкою.
Без озброєння «Шарк» важив 16 т, а допустима маса встановлюваної системи озброєння становила 6 т. Під час першої презентації в Парижі машина несла башту «Ерлікон» GDD-BOE з 35-мм гарматою KDE (боєкомплект – 151 снаряд), 7,62-мм кулеметом (230 набоїв) і шістьма 76-мм димовими гранатометами. У такій конфігурації «Шарк» міг використовуватися як розвідувальна бронемашина, але для цього був все-таки занадто великий. Власне, це був чисто демонстраційний варіант – «Моваг» зосередилася на рекламі «Шарка» в якості «колісного танка» (винищувача танків, озброєного відносно великокаліберною гарматою), а також носія засобів ППО. Розглядалися також варіанти використання шасі «Шарка» для розміщення протитанкового ракетного комплексу і навіть РСЗВ, але вони не були пріоритетними.
«Колісний танк»
Навесні 1982 року почалися випробування «Шарка» з баштою французького виробництва «Фів-Кайл-Бебкок» FL-12. Вона являла собою подальший розвиток концепції хитної башти, реалізованої в FL-10 на танку АМХ-13. Сама FL-12 була аж ніяк не новою – з 1971 року вона встановлювалася на австрійські легкі танки SK-105 «Кірасир». У башті монтувалася 105-мм нарізна гармата GIAT CN-105/57 і спарений з нею кулемет. Готовий до стрільби боєкомплект гармати складався з 12 снарядів, розміщених у двох револьверних магазинах в кормі верхньої (хитної) частини башти.
Після циклу випробувань башту FL-12 демонтували, а прототип «Шарка» позичили концерну «Рейнметалл». На шасі броньовика встановили велику тримісну башту з нізкоімпульсною 105-мм нарізною гарматою Rh 105-11, що має назву також Rh 105SLR (Super Low Recoil – «наднизька віддача»). На відміну від CN-105/57, рейнметалловська гармата могла вести вогонь не тільки кумулятивними снарядами, а й підкаліберними бронебійними, початкова швидкість яких становила 1470 м/с. Доповнювали гармату два 7,62-мм кулемети – спарений і зенітний.
Повправлявшись з населеної баштою, фахівці «Рейнметалл» поставили на «Шарк» башту LATS (Light Armoured Turret System – «легка броньована баштова система») з винесеною установкою 105-мм гармати та автоматом заряджання.
Але і це було ще не все. Четвертої «танкової» баштою, випробуваної на «Шарке», стала FL-20. У ній монтувалась 105-мм гармата CN-105F1, забезпечена дульним гальмом і здатна вести вогонь підкаліберними снарядами. Допоміжне озброєння було представлено 20-мм автоматичною гарматою. На жаль, жодна з чотирьох конфігурацій «колісного танка» на шасі «Шарка» не викликала інтересу у потенційних замовників.
Зенітна самохідка
У 1983 році фірма «Моваг» виготовила ще два прототипи бронемашини «Шарк», що дозволило розширити фронт дослідних робіт. Наприкінці року одне з шасі використовували для виготовлення другого прототипу ЗСУ «Уайлдкет» (перший був побудований в 1981 році на шасі західнонімецького БТР TPz-1 «Фукс»).
Система, розроблена консорціумом західнонімецьких фірм («Краус-Маффей», «Сіменс», «Маузер», KUKA, AEG) спільно з «Холландзе Сігнаал Аппаратен» концептуально схожа на ЗСУ «Гепард», але мала більш легку башту, яка пасувала для установки на колісні шасі. По бокам башни на качающихся лафетах монтировались две 30-мм автоматические пушки «Маузер» MK 30F с боекомплектом 250 снарядов на ствол. В зависимости от пожеланий заказчика средства управления огнём можно было сконфигурировать в шести вариантах – от самого простого V1 до наиболее «навороченного» всепогодного V6.
Обидва прототипи (на шасі «Фухса» і «Шарка») являти собою проміжну конфігурацію V3, яка забезпечувала автоматичний супровід цілі за даними радара. Однак «Уайлдкет» не виправдав надій своїх розробників. Для країн «третього світу» ця ЗСУ виявилася занадто дорогою, а європейські армії забракували її через малу дальність стрільби – зенітка не могла вражати бойові вертольоти до їх виходу на рубіж пуску ПТКР.
Крім «Уайлдкета», на шасі «Шарка» випробували ще два типи башт для ЗСУ. Одна з них – шведська «Трініті» з 40-мм гарматою і розвиненою системою управління вогнем, що включала радар, інфрачервону камеру і лазерний далекомір. Друга – виробництва італійської фірми «ОТО Мелара» з чотирма 25-мм гарматами «Ерлікон» КВА і електронно-оптичної денною системою управління вогнем.
Вельми перспективною областю застосування «Шарка» вважалося використання його як шасі для ЗРК малої дальності. Зокрема, французька фірма «Томсон-CSF» випробовувала на його базі свій комплекс «Кроталь» з чотирма пусковими контейнерами ЗКР R.440. Другою ракетною системою, що встановлювалась на «Шарке», став багатоцільовий (зенітний / протитанковий) комплекс ADATS.
Система, яку вважали дуже багатообіцяючою в 80-і роки, розроблялася спільно швейцарським «Ерлікон» і американським концерном «Мартін Марієтта». І дійсно, ADATS мав деякий комерційний успіх – комплекс продали в Канаду і Таїланд, ось тільки шасі «Шарк» жодна з цих країн не вибрала.
Ні «Пума», ні «Шарк» не стали комерційно успішними проєктами «Мовага». Покатавшись на полігонах, покрасувавшись на виставках і сторінках рекламних проспектів, вони пішли в небуття, залишившись лише в музейній експозиції. Але досвід їх створення не пропав даремно – він був врахований фахівцями «Мовага» при створенні та удосконаленні машин сімейства «Піранья».
Тактико-технічні характеристики (ТТХ) бронемашин «Пума» и «Шарк»
«Пума»
«Шарк»
Екіпаж (десант), чол
3 (8)
3-4
Максимальна маса, т
15
22
Довжина, м
6,75
7,52
Ширина, м
2,6
3
Висота по корпусу, м
2,08
1,9
Кліренс, м
0,35
0,46
Потужність двигуна. к.с.
320
530
Швидкість по шосе, км/год
80
100
Швидкість на плаву, км/год
12
–
Запас ходу, км
400
500
Література
- Bauer М. Nutzfahrzeuge der MOWAG Motorwagenfabrik AG. Fachpresse Goldach, Hudson & Company, 1996
- Visingr L. Kolová vozidla MOWAG. ATM, 2020, №2
- tanks-encyclopedia.com
Використані джерела:
warspot.ru
