Наша проблема — бажання вищого керівництва держави зняти із себе відповідальність

зсу арта Фото Viacheslav Ratynskyi / Reuters

Потрібно не лише казати, що «ми маємо берегти солдатів», а й робити це в реальності. Поки росіяни зводили потужні оборонні лінії на півдні, ми не спромоглися обладнати оборону своїх позицій й тому зазнаємо великих втрат.

Треба аналізувати власні помилки та робити правильні висновки, вважає головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов, який розповів в етері Radio NV своє бачення головних проблем на фронті.

Проблема полягає в тому, що там, де потрібні скоординовані стратегічні дії, там, де потрібно зосередження усіх зусиль, усіх ресурсів, правильне застосування в першу чергу людей, щоб давати результат, там, де треба визначати відповідального за результат — оцей відповідальний за результат у нас не визначається. Концентрація сил не робиться. Ми не будуємо правильно стратегію.

Відсутність єдності й визначення відповідальності у вищому керівництві, призводить до конфліктів і погіршує управління.

Так відповідального за побудову лінії оборони на вищому рівні у нас нема. Він не визначається. Всі про це говорять. Президент каже: ми обговорюємо побудову. Всі військові керівники кажуть: ми обговорюємо побудову. Показують фотографії, що ніби десь щось відрили. Але все це показуха, фейк.

Ніяких ліній оборони, які можна було б хоча віддалено порівняти з тим, що за пів року росіяни побудували у Запорізькій області, у нас нема. І саме через це у нас великі втрати. Нема відповідальних.



Президент приїжджає, фотографується, відео записує. А те, що від нього залежить, поставити завдання і добитися, вирити позиції нормальні, щоб не солдат з лопатою заходив на передок, а щоб там вже були підготовлені бункери, бліндажі. Все це не робиться. Нема кому. Нема відповідального.

Є в будь-якій війні кілька… війна ведеться в кількох доменах. Вона ведеться в політичному домені, ведеться в інформаційному, в економічному домені. Але є сам хід бойових дій.

Так от цей сам хід бойових дій — це абсолютно самодостатній процес, який під час такої тотальної війни не від якої політики не залежить. Всі ці розмови, намагання все це прив’язати – це просто штучна конспірологія.

Поки Україна сама не завдасть поразки другій армії світу, поки ми не позбавимо ворога можливості продавлювати наші війська там, де вони хочуть, наступати, завдавати великих втрат і таким чином виграти певні бойові зіткнення, поки ми не припинимо давати ворожій пропаганді полонених, які через погане командування змушені здаватися у полон на багатьох ділянках, ворог буде продовжувати повномасштабну війну.

Як тільки ми їм покажемо перевагу в якості, те що вони не здатні нічого добитися ні на стратегічному, ні на тактичному рівні, що ми їх переграємо в першу чергу стратегічно, на рівні управління, на рівні організації — після того вони самі захочуть мирних перемовин. Не раніше. І політики там не буде, поки ми не станемо ефективними у військовій справі. А ми не ефективні. Просто ганебно неефектні. Ціна цього — величезна кількість життів.



І всі продовжують, знаєте, велика кількість… мене просто дратує ця державна пропаганда брехлива: ми маємо берегти солдатів. І нічого не робиться, щоб це насправді робити. Я просто в шоку від того, що зараз на Куп’янському і Лиманському напрямках. Ворог просувається там виключно через те, що там відсутня підготовлена лінія оборони.

Ми не аналізуємо власні помилки, не робимо з них висновків.

Зараз на Запорізькому напрямку ті самі проблеми, які вже були у травні 2022 року, у вересні 2022 року під час наших атак теж на Запорізькому тому самому напрямку. Під час наших атак на Херсонському напрямку. Всі ці помилки повторюються і через рік, і через півтора.

Це просто повне небажання робити системні висновки. І в першу чергу це відповідальність вищого командування, а не солдатів. Більша частина армії – це високовмотивовані, організовані люди. Так, вони мають погану підготовку. Ну так їх треба застосовувати згідно з рівнем підготовки, а не з тим, що хтось там уявляє, що вони самі по собі стали Рембо. Вони не стали Рембо. Але це нормальні бійці, з якими можна працювати, досягати великих успіхів за правильного ставлення й управління.



Наша проблема — це виключно небажання вмикати мізки. А бажання знімати з себе відповідальність у вищих керівників, політичних і військових. Це основна наша проблема.

У нас зараз активні бойові дії ведуться на фронті понад 800 км. 800 км — активна лінія фронту. Це абсолютно для такої великої війни й такої кількості військ, яку ми мобілізували, цілком нормальний рубіж, на якому можна проводити, на всій цій лінії будь-які дії. Як наступальні, так і оборонні.

Розрахувати кількість сил. Розрахувати, наприклад, кількість будівельних матеріалів, кількість будівельних машин, організацій, які вздовж всієї цієї лінії нариють лінії оборони, командні пункти, склади, позиції. Все це треба робити. І все це можна було вже зробити.



Тобто насправді якби у нас хтось не перекладав відповідальність, а дивився на проблему в цілому, глобально та ухвалював стратегічні рішення, ми могли б зберігати – зберігати, реально зберігати тисячі життів.

Верховний Головнокомандувач має ставити завдання не рити окопи чи купити дрони, а підготувати оборонні програми щодо застосування дронів і будівництва оборони. Ці програми — перше, що він має зробити й що він досі не зробив за півтора року війни. Я не знаю, як до пана Зеленського достукатися, до його свідомості.

Він має визначити відповідальну особу, і ця особа має підготувати план цих робіт. І ці робити мають початися дуже швидко. Під цю відповідальну особу мають бути підпорядковані рішенням президента усі необхідні структури, служби, налагоджена координація, взаємодія і визначені терміни, ресурси, що треба застосувати.



У нашого Верховного Головнокомандувача ніяких чітких вертикалей відповідальності немає. Це є наша спільна проблема. Тому що подивімося, якщо ми кажемо про армію. Хто ухвалює рішення щодо системи оборони? У нас навіть в армії Президент Зеленський фрагментує управління. Є пан Залужний, головнокомандувач, є командувач сухопутних військ Сирський, є начальник ГУР МО Буданов. Всі вони мають свої виходи на президента. По-своєму якось вирішують, ділять цю відповідальність за завдання. Тобто одна вертикаль відсутня.

Крім того, є Міністерство оборони, Міністерство інфраструктури, Прем’єр-міністр. Всі вони теж впливають на рішення у сфері оборони. Тобто там, де потрібна жорстка централізація системи, у нас завжди якась повна фрагментація, щоб ніхто не за що не відповідав і не можна було сказати, хто в які терміни що має виконати. Оце система управління пана Зеленського, яка, на жаль, не змінюється.

Потрібна централізація відповідальності. А у нас влада думає лише про централізацію повноважень, а треба навпаки. Децентралізація повноважень і централізація відповідальності. От тоді система працює.