У боєкомплект ряду сучасних основних бойових танків входять бронебійні підкаліберні снаряди з сердечником зі збідненого урану і його сплавів. Через особливі конструкцію та матеріал такої боєприпас має високі бойові характеристики й тому вельми цікавий для армій. Водночас розвитком таких снарядів поки займається лише кілька країн.
Перші американські
При розробці майбутнього ОБТ M1 Abrams американська промисловість зіткнулася з проблемою подальшого підвищення пробивальної дії. Для танку пропонувалася 105-мм нарізна гармата M68A1, боєприпаси якої вже не мали серйозного запасу характеристик на майбутнє. Наприкінці сімдесятих це питання було вирішене шляхом розробки нових БОПС (бронебійний оперений підкаліберний снаряд), прийнятих на озброєння в вісімдесятих.
У 1979 році було розроблено та випробувано снаряд M735A1 – версія виробу M735 з урановим сердечником замість вольфрамового. Попри на переваги над попереднім зразком, цей БОПС на озброєння не прийняли. Потім з'явився більш вдалий снаряд M774. Протягом вісімдесятих років на озброєння взяли 105-мм БОПС M833 і M900 з кращими характеристиками.
В ході розвитку 105-мм бронебійних снарядів вдалося отримати досить високі характеристики. Початкова швидкість досягла або перевищила 1500 м/с. Більш пізні уранові сердечники на дистанції 2 км пробивали 450-500 мм гомогенної броні. Вважалося, що це достатньо для боротьби з сучасними танками ймовірного противника.
Збільшений калібр
Проєкт модернізації танка M1A1 передбачав заміну 105-мм гармати більш потужною 120-мм гладкоствольною гарматою M256. Для останньої був створений БОПС нового покоління з більш високими характеристиками – M829. В ході його розробки вирішили остаточно відмовитися від вольфрамового вражаючого елементу на користь більш ефективного уранового.
Виріб M829 отримав сердечник довжиною 627 мм, діаметром 27 мм і масою ок 4,5 кг, доповнений алюмінієвим головним обтічником і хвостовим оперенням. Початкову швидкість збільшили до 1670 м/с, що дозволило підвищити пробивальність до 540 мм на 2 км. Базовий M829 був прийнятий на озброєння разом з ОБТ M1A1.
До початку дев'яностих був створений і прийнятий снаряд M829A1, який отримав новий сердечник. Урановий стрижень масою 4,6 кг мав довжину 684 мм при діаметрі 22 мм. Початкову швидкість скоротили до 1575 м/с, проте пробивальність перевищила 630-650 мм, а ефективна дальність виросла до 3 км.
Уже в 1994 р з'явився вдосконалений варіант M829A1 – M829A2. За рахунок впровадження нових технологій і матеріалів вдалося наростити початкову швидкість на 100 м/с і збільшити бронепробиття. Крім того, скоротилася маса пострілу в цілому.
На початку двохтисячних з'явився БОПС M829A3, призначений для ураження об'єктів з динамічним захистом. Це завдання вирішено за допомогою композитного сердечника, що включає «лідируючий» сталевий елемент і основний урановий. Загальна довжина сердечника зросла до 800 мм, маса – до 10 кг. За початкової швидкості 1550 м/с такий снаряд здатний пробити не менше 700 мм броні з 2 км.
Наразі запущено серійне виробництво останньої моделі БОПС для гармати M256 під позначенням M829A4. Характерною особливістю цього виробу є максимально можлива довжина сердечника, що дозволило збільшити його масу та енергетичні показники – а отже і параметри пробивальності. M829A4 призначений для використання танками M1A2 з пакетами модернізації SEP.
Підсумки розвитку
Американська промисловість зайнялася тематикою танкових уранових БОПС в середині сімдесятих, і вже на початку наступного десятиліття в армію пішли перші серійні зразки. Надалі розвиток цього напрямку продовжився і призвів до цікавих результатів.
Впровадження збідненого урану дозволило армії США вирішити відразу кілька завдань. В першу чергу, вдалося отримати вигідне співвідношення розмірів, маси і швидкості снаряда, що позитивно позначилося на бойових якостях. При створенні БОПС M735A1 зростання бронепробиття склало менше ніж 10% в порівнянні з вольфрамовим M735, але потім з'явилися більш вдалі зразки з іншим зростанням характеристик.
Закордонна відповідь
Незабаром після США тематикою уранових снарядів для танкових гармат зайнялися декілька країн, але тільки в СРСР і Росії такі проєкти набули повноцінного розвитку. На озброєння поставлено кілька подібних БОПС і повідомляється про розробку нових.
У 1982 р. на озброєння Радянської армії поступив 125-мм снаряд 3БМ-29 «Надфиль-2» для гармати 2А46. Його активна частина була виконана зі сталі та несла сердечник з уранового сплаву. Пробиття з 2 км досягало 470 мм. За цим параметром 3БМ-29 випереджав інші радянські розробки з іншими сердечниками, але перевага не була принциповою.
У 1985-му з'явився монолітний урановий снаряд 3БМ-32 «Вант». Вражаючий елемент довжиною 480 мм і масою 4,85 кг при початковій швидкості 1700 м/с міг пробити 560 мм броні. Подальшим розвитком цієї конструкції став виріб 3БМ-46 «Свинець», що з'явився на початку дев'яностих. Шляхом подовження сердечника до 635 мм вдалося довести пробивальність до 650 мм.
В останні роки ведеться розробка нового покоління танкових БОПС. Так, існує новий снаряд 3БМ-59 «Свинець-1». За різними даними, з дальності 2 км він здатний пробити не менше 650-700 мм броні. Існує модифікація цього боєприпасу з вольфрамовим сердечником. Також розробляються нові постріли для перспективної гармати 2А82 і систем більшого калібру. Припускається, що деякі з таких проєктів передбачають застосування сплавів урану.
Змішана номенклатура
Таким чином, радянська і російська промисловість врахували свій і закордонний досвід, результатом чого стало послідовне створення декількох БОПС з урановим сердечником. Подібні боєприпаси стали хорошим доповненням до наявних вольфрамових снарядів, але так і не змогли витіснити їх. В результаті боєкомплект російських ОБТ може включати різні снаряди з різними характеристиками.
При цьому сплави урану повністю виправдали себе і дозволили в обмежені терміни отримати значний приріст бойових характеристик. Поява перших БОПС з урановими сердечниками забезпечило стрибок з 400-430 до 470 мм пробивальності, а подальший розвиток дозволив вийти на більш високий рівень. Втім, розвиваються не тільки уранові снаряди. Традиційні конструкції з твердими сплавами ще не використали весь свій потенціал.
Минуле і майбутнє
Урановий сердечник бронебійного снаряда має ряд важливих переваг перед сталевими або вольфрамовими аналогами. Трохи програючи в щільності, він твердіше, міцніше і більш ефективний з точки зору пробиття броні. Крім того, уламки уранового снаряда мають властивість загорятися в заброньовому просторі, що перетворює боєприпас в бронебійно-запальний.
У США давно зрозуміли всі переваги таких БОПС, і результатом цього стала повна відмова від альтернативних конструкцій і матеріалів. В інших країнах склалася інша ситуація. Так, учасники НАТО нерідко мають на озброєнні змішану номенклатуру: одночасно використовуються твердосплавні снаряди, в т.ч. власного виробництва, та імпортовані з США уранові. Росія теж використовує різні класи БОПС, але виробляє їх самостійно.
Будь-які передумови до зміни ситуації, що склалася відсутні. Збіднений уран зайняв своє місце у сфері бронебійних снарядів і буде зберігати його в доступному для огляду майбутньому. Те ж стосується й інших матеріалів. Причини цього прості: використовувані матеріали для сердечників ще не розкрили весь свій потенціал. А подальший розвиток танкових озброєнь відкриває перед ними нові горизонти.
Використані джерела:
topwar.ru
