Топ ОПК – 2021: Щорічний рейтинг підприємств ОПК України

останнє оновлення 07.09.21 Щорічний рейтинг українських підприємств, які виробляють продукцію (надають послуги) військового та ...

пʼятниця, 12 березня 2021 р.

Конфлікти між Міноборони та Командуванням ЗСУ, – проблема пострадянських підходів до управління

Автор: Михайло Забродський
Конфлікт між Міноборони та Командуванням ЗСУ

Чимало припущень і інсинуацій останнім часом привертали увагу всіх небайдужих до певного роду «непорозумінь» між керівництвом Збройних Сил і Міністерства оборони України.

Не наше завдання з’ясовувати хто саме був правий чи неправий в цій історії. Не до лиця нам і відверто брати чиюсь зі сторін в «конфлікті, якого не було». Мова має вестись про системні чинники, які сприяють виникненню подібних ситуацій і аж ніяким чином не роблять честі ні керівництву ЗСУ, ні очільникам Міноборони.

Михайло Забродський
Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський

Головним з них є беззаперечно складна і заплутана система «розмежування повноважень» між Міноборони і ЗСУ. А відверто кажучи – просто відсутність такої системи.

Складна система взаємодії і підпорядкованості, яка зараз формально діє у взаємовідносинах між цими двома ведучими для національної безпеки елементами, є нічим іншим як калькою із радянських та пострадянських поглядів.

Такий підхід культивувався в Україні з початку 90-х років минулого сторіччя. Змінювались посадові особи, погляди на ступінь загроз, чисельність і рівень забезпеченості. Незмінним залишалося тільки одне: Міноборони завжди вважало, що ЗС України – його основний (а часом – і єдиний) об’єкт контролю і управління.

Основним завданням чиновників Міноборони є керівництво (!) Збройними Силами і тотальний контроль всіх складових повсякденної діяльності військових частин і з’єднань.

Для такого контролю і управління був розроблений, а точніше скопійований з радянського в мініатюрі, складний законодавчий механізм. Відповідно Міноборони безпосередньо контролювалося все, що в довоєнних умовах було пов’язано, нехай і в незрівнянних нині мізерних розмірах, із матеріальними/фінансовими елементами функціонування Збройних Сил.

Квартирне забезпечення, закупівлі пального, медичне забезпечення, частково – воєнна освіта і золоте дно – визначення та реалізація «надлишкового» озброєння і матеріальних засобів. А задля додаткової зговірливості командування ЗСУ – ще й кадрові призначення, а для невдоволених командирів і начальників – Головна інспекція МОУ із практично необмеженими повноваженнями.

Хотілося б написати, що все змінилося з весни 2014 року. Однозначно так сказати не можна. Хоча зроблено в цьому напрямку – немало. Все точно змінилося, але пізніше – на початку 2020-го, і не в бік раціоналізації, а скоріше до повернення до довоєнної системи. А те що згодом це стало надбанням широкого загалу – лише прикра випадковість.

Суворі роки війни довели, що Збройні Сили України, попри низку проблем, спроможні бути самостійною державною інституцією, а головне – здатні виконувати своє завдання за призначенням. І для цього тотальний контроль і дрібна опіка є останнім з того, що їм потрібно.

Командування ЗСУ – це планування і бойове застосування, підготовка і стандарти, повсякденна діяльність і розмір посадових окладів. Міноборони – це політика і адміністрування, постачання всього необхідного і соціальний захист на державному рівні.

І коли мова йде про будівництво нового військового містечка/аеродрому/бази зберігання, завдання ЗСУ – вказати що саме, де саме, і коли їм потрібно. А завдання МОУ – зробити так, що все це з’явилося там, і тоді, коли це потрібно ЗСУ, а не там, де більш перспективні підрядники або вже є покинуті об’єкти. І так – з усім від ракет до шкарпеток, від квартир для військовослужбовців – до необхідних змін в законодавстві.

І не про розмежування має йти мова, а про кардинальне розділення функцій. І не потрібно буде тоді міністру оборони дозволяти чи не дозволяти виліт літака. І Командувач ЗСУ сам визначиться із кольором панчіх і шевронів. Так працює весь світ, або та його частина на яку ми намагаємось бути схожими. А адаптація «стандартів НАТО» виключно в об’ємі, необхідному для збереження посад і впливу на процеси – це шлях в нікуди.

Комітет з питань нацбезпеки не може залишатися осторонь цих процесів. Важко розраховувати на надмірний ентузіазм в цьому питанні з боку Міноборони. Робоча група комітету 11 березня розпочала працювати…


Михайло Забродський

Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.